Дорогі брати і сестри!
Я дякую кардиналу Фарреллу та персоналу Дикастерії та сердечно вітаю всіх вас, молодих людей і делегатів Єпископських конференцій, асоціацій і церковних рухів, які зібралися на цей Міжнародний конгрес молодіжного служіння.
Перш за все я хочу висловити подяку всім тим, хто зробив внесок в успіх Всесвітнього дня молоді в Лісабоні. Це була величезна робота, але вона була варта зусиль. Після пандемії та на фоні такої міжнародної напруженості молоді люди потребували ін’єкції надії. Ті дні в Лісабоні були справжнім святом радості бути живим і бути християнином . Вони були святом надії, яка продовжує жити в серцях молодих людей, бо сам Бог плекає і зміцнює її, незважаючи на всі негаразди.
Дорогі друзі, підбадьорені цим досвідом, ви тепер покликані працювати над підготовкою до майбутніх міжнародних подій, але також і, перш за все, продовжувати супроводжувати молодіжне служіння у «звичайні часи». Коли я думаю про Ювілей для молоді наступного року та СДМ у Сеулі через три роки, моя «мрія» полягає в тому, щоб ці події, які відбудуться допомогли багатьом молодим людям, у тому числі тим, хто зазвичай не є відвідувачем Церкви, щоб зустрітися з Ісусом і почути Євангельське повідомлення надії. Я думаю про тих молодих людей, які пригнічені, хто більше не підводить очей до горизонту, хто відклав убік їхні великі мрії, і тепер вони потрапили в пастку розчарування пригнічені життєвими проблемами. Азія – молодий континент,
повний життя, але багато молодих людей, особливо у великих містах, є такими, які страждають від втрати надії та замкнутості в собі, через малу кількість стосунків, через відсутність інтересів. Те ж саме відбувається
по всьому світу. Події в Римі та Сеулі дані Богом нам можливості сказати молодим людям у всьому світі:
Ісус є надія для мене, для вас, для нас, для всіх!
Готуючись до цих великих подій, ви не повинні нехтувати звичайними шляхами, тобто мандрівкою молодих людей у їхньому повсякденному житті. Я маю на увазі таке душпастирство, яке складається з маленьких кроків, невеликих чисел, простих слів і дій, щоденних рішень та моментів спільних зустрічей, а також спільнотової молитви . Це можуть бути менш вражаючі події, але вони зворушують серця і приносять тривалі плоди з часом. Це святість у щоденному житті, про яку я говорив у Gaudete et Exsultate.
У зв’язку з цим я хотів би згадати кілька речей, яких ніколи не повинно бракувати в повсякденній роботі молодіжного служіння. По-перше, потрібно допомогти молодим людям досягти певних життєвих переконань, істин серця: «Бог є любов», « Христос спасає вас», «Він живий» і «Дух оживляє». Ми не повинні втомлюватися проголошувати ці чотири прості істини (пор. Christus Vivit, 112-133). Молоді люди можуть бути стурбовані поганими новинами, які бомбардують нас щодня, але це не повинно затьмарювати їхню впевненість, що воскреслий Христос з ними і є сильнішим за будь-яке зло. Христос живий Все в його руках. Він один знає майбутнє нашого світу та нашого індивідуального життя. Важливо запропонувати молодим людям можливість відчути живого Христа через молитву, відправу Євхаристії та таїнства Сповіді , зібрання спільноти, служіння бідним і свідчення життя святих. Молоді люди, які пережили цей досвід, стають переконливими свідками євангельської звістки.
Іншим істотним елементом є духовне розпізнання (пор. Christus Vivit, 278-298). Розпізнання – це мистецтво, якого першими повинні навчитися душпастирські служителі: священики та монахи, катехити та духівники дорослого покоління , а також молоді люди, які супроводжують інших молодих людей. Це вміння, в якому немає місця для імпровізації, але його потрібно культивувати, відчувати та жити. Для молодої людини знайти людину, здатну на розпізнання, означає знайти скарб . У дорозі віри та у відкритті свого покликання мудрий провідник допомагає уникнути багатьох помилок, великої наївності, багатьох моментів здивування та «паралічу». Я присвятив серію аудієнцій по середах розпізнанню. Ви можете їх знайти.
Тут я хотів би висвітлити лише три аспекти розпізнання: воно є синодальним, персональним і спрямованим до істини.
Синодальне. У наш час великого розвитку індивідуалізму кожен йде своїм шляхом, кожен визначає, що має сенс у житті, кожен встановлює свої цінності, свої істини. З іншого боку, Церква заохочує братів і сестер у вірі поруч з нами, щоб подорожувати разом, а не поодинці , адже так наш внутрішній ріст значно збагатиться. У цьому сенсі розпізнання є синодальним.
Водночас воно є персональним. У нашому світі все стало масовим і стандартизованим. Натомість молодих людей потрібно супроводжувати особисто, як окремих осіб. Кожен із них унікальний, і кожен заслуговує на те, щоб його вислухали, зрозуміли та дали пораду відповідно до його чи її віку, а також людської та духовної зрілості. Розпізнання обов’язково має бути особистим.
Також розпізнання має бути орієнтованим на правду. У суспільстві, отруєному фейковими новинами, де особисті профілі часто адаптуються або фальсифікуються, де люди створюють альтернативні ідентичності, розпізнання представляє для молодих людей шлях до автентичності: спосіб вийти зі штучної ідентичності та відкриття своєї справжньої ідентичності. Розпізнання означає бути «справжнім»: перед собою, перед іншими та перед Богом.
Дозвольте мені на завершення наголосити на важливості продовжувати слухати молодих людей. Я говорю про правжнє слухання , а не “половинчасте” або просто “вдавання слухання”. Молодих людей не слід підштовхувати до просування ідей та заходів, які вже ухвалені іншими, або які насправді не відповідають їхнім потребам. Ні. Молодим людям слід надавати повноваження, залучати їх до діалогу, планування діяльності та прийняття рішень. Їм слід дати відчути, що вони є активною і повноцінною частиною життя Церкви, і, перш за все, вони покликані бути першими, хто несе Євангельську звістку своїм одноліткам.
Дорогі брати і сестри, я ще раз дякую вам за вашу відданість молоді та перебування з нею! Продовжуйте з відвагою, несучи всім добру новину про те, що Ісус живий і є Господом. Це послання радості, розради та надії, на яке чекає так багато людей у нашому світі. Благословляю всіх вас від серця і прошу, будь ласка, про молитву за мене.
Переклад о. Юрій Голотюк, дієцезіальний душпастир молоді Мукачівської дієцезії РКЦ в Україні
