Сьогодні ми пригадуємо святого Домініка Савіо, вихованця св. Івана Боско. Після смерті Домініка Дон Боско написав книгу про свого ученика. Надаємо цитати з цієї книги
Перша зустріч з отцем Боско
«…У 1854 році отець Кальєро, парох Мондоніо, прийшов, щоб розповісти мені про одного свого учня, що особливо вирізнявся серед інших своєю побожністю.
– Тут, у вашому будинку, – він сказав, – може й маєте особливих хлопців, але не таких, що перевищили б його у розумі та чеснотах. Випробуйте його та побачите, що це другий святий Луїджі.
Ми зійшлися на тому, що він пришле його до мене, коли буду в Муріальдо на канікулах з усіма хлопцями.
Сталося це зранку, в перший понеділок місяця жовтня. Я побачив хлопця, що прийшов до мене з батьком.
– Хто ти, – запитав я, – та звідки приїхав?
– Я, – відповів він, – Домінік Савіо, про котрого вам розповідав отець Кальєро, мій учитель. Я з Мондоніо.
Тоді я покликав його набік, і ми почали говорити про його навчання та про те, як він жив досі. Ми швидко знайшли спільну мову: почалась відверта, щира розмова.
Я пізнав у цьому юнакові віддану Богові душу і немало дивувався з того, що Божа ласка вже вчинила у такому молодому віці.
Домінік сказав такі слова:
– Отже, як вам здається?
– Мені здається, що ти добрий матеріал.
– А на що може служити цей матеріал?
– Щоб пошити гарний одяг і подарувати його Богові.
– Отож, я є матеріалом, а ви будьте кравцем. Прийміть мене до себе і пошийте гарний одяг для Бога.
– Я боюся, що ти не зможеш знести тягаря науки.
– Не бійтеся. Бог, що дотепер дарував мені здоров’я, дасть мені його і в майбутньому.
– А коли ти закінчиш вивчати латину, що думаєш робити?
– Якщо Бог дасть мені таку велику ласку, хочу стати священиком.
– Добре. Тепер хочу побачити, чи маєш добру здатність до навчання? Ось тобі книжечка (це було одне з «Католицьких Читань»). Вивчи цю сторінку, а завтра прийдеш переказати її.
Сказавши це, я відіслав його бавитися з хлопцями і почав говорити з батьком. Не пройшло більше восьми хвилин, як ось підійшов усміхнений Домінік і сказав до мене:
– Якщо хочете, то можу зараз процитувати вам цю сторінку. Взявши книжечку, я зі здивуванням побачив, що хлопець
не тільки вивчив сторінку напам’ять, але й дуже добре розумів, про що там було написано.
– Молодець! – похвалив я його. – Ти швидко вивчив цю лекцію, а я ще швидше дам тобі свою відповідь. Так, візьму тебе до Турина, вже відтепер ти належиш до моїх хлопців. Починай також і ти молитися до Бога, щоб допоміг мені й тобі виконати його святу волю.
Не знаючи, як виявити свою вдячність та радість, він взяв мене за руку, стиснув її та багато раз поцілував, а потім сказав:
– Чинитиму так, щоб ніколи не завдавати вам прикрощів.
«Я хочу стати святим!»
Одного дня я сказав Домінікові, що хотів зробити йому подарунок, який мав йому сподобатись. Але він мав вибрати його собі сам.
– Подарунок, якого хочу найбільше, – відповів він, не замислюючись, — це, щоб ви зробили мене святим. Я хочу повністю і назавжди віддатися Богові, бо відчуваю потребу стати святим. Якщо не стану святим – нічого не зроблю для Бога. Бог хоче, щоб я був святим, і я мушу стати святим!
Під час одного святая хотів виявити до хлопців особливий знак любові і сказав кожному з них написати на карточці, чого собі бажають. Можете собі уявити ті смішні та дивакуваті прохання. А Домінік написав такі слова: «Прошу, щоб ви спасли мою душу і зробили мене святим».
Одного дня я пояснював значення деяких слів іншомовного походження.
– А ім’я Домінік, – запитав він, – що означає?
Я відповів йому:
– Домінік означає «Господній» (з латинської, Господь – dominus).
– Бачите, – додав він, – маю привід, щоб ви зробили мене святим: навіть моє ім’я каже мені, що я є власністю Бога. Я хочу стати святим, тож буду нещасним, якщо ним я не стану.
Реліквії св. Домініка Савіо в Базиліці Марії Помічниці Християн (Турин)
«Ох, яку я бачу красу!»
Домінік мав особливу набожність до Пресвятої Богородиці. Коли він заходив до церкви, то йшов до її вівтаря і молився, щоб вимолила йому ласку зберігати серце чистим від усякої нечистоти.
– Маріє, – казав він, — я хочу завжди бути твоїм сином. Випроси для мене таку ласку, щоб я помер раніше, ніж мав би поповнити якийсь гріх проти чистоти.
Ввечері 9 березня 1857 року Домінік одержав усю духовну допомогу: Сповідь, Причастя, Єлеопомазання. Хто тільки не приходив до нього, дивувався з його безтурботності й думав, що той лежав у ліжку тільки тому, щоб видужати, відпочити. Його веселі та жваві очі, абсолютна свідомість і пам’ять дивували усіх. Ніхто, крім Домініка, навіть не припускав того, що він був при смерті.
Півтора години перед смертю прийшов отець-парох, щоб відвідати його. Побачивши його безтурботність, слухав уважно як він приготовлявся до смерті: промовляв короткі молитви, що виявляли його глибоке бажання швидко піти до Неба.
Помолившись із ним, отець-парох хотів вже було йти, але Домінік каже до нього:
– Отче, залиште мені якусь думку на згадку.
– Думай про страждання Ісуса Христа.
– Слава Богу! – він відповів. – Нехай муки Ісуса Христа завжди будуть у моїй пам’яті, в моєму серці, на моїх устах. Ісусе, Маріє, Йосифе, дозвольте мені померти у вашій присутності!
Пів години він подрімав. Прокинувшись, поглянув на своїх батьків.
– Тату, вже час.
– Ось я, що хочеш, сину?
– Дорогий мій тату, прийшов вже час – читай мені молитви про добру смерть.
Почувши ці слова, мати заплакала та вийшла з кімнати. Батькове серце розривалося з болю, сльози здушували горло. Та все ж таки, опанувавши себе, він почав читати молитви. Домінік уважно й точно повторював кожне слово, а на кінці кожної молитви сам хотів промовляти благання: «Милосердний Ісусе, змилуйся наді мною».
Дійшовши до слів: «Коли моя душа стане перед Тобою і перший раз побачить вічне світло твоєї величі, не відкидай її від себе, а зволь прийняти мене в любовне лоно твого милосердя, щоб я вічно оспівував його», – він перервав та сказав:
– Якраз цього я хочу. Так, дорогий тату, вічно оспівувати Боже милосердя!
Потім, здавалося, він ніби знову трохи заснув, але невдовзі прокинувся і ясним та радісним голосом сказав:
– Прощай, тату, прощай! Ох, яку я бачу красу!
Сказавши це, він помер з радістю на обличчі, з схрещеними на грудях руками, без найменшого тремтіння.
Смерть Домініка Савіо дуже засмутила отця Боско. «Я так любив його, – напише потім, — як батько любить свого сина, найкращого сина».
Через деякий час, перевидаючи життєпис Домініка Савіо, отець Боско сказав: «Кожного разу, коли я пишу про нього, сльози мимоволі з’являються у мене на очах».
https://www.truechristianity.info/ua/books/don_bosco/don_bosco_16.php
