«Навіть, якщо би я втратив своє життя, – це не було б марним,
якщо принаймні один з тих, яким я допоміг, став замість мене священиком»
«Був святий, а помер як мученик» (Summarium Testium, Test. XVI, § 322)
Дякуємо отцям салезіянам за матеріал
Титус Земан народився 4 січня 1915 року у Вайнорах (околиця Братислави); був першим із десяти дітей. У дитинстві часто мав проблеми зі здоров’ям, та коли йому виповнилося 10 років, через заступництво Пресвятої Богородиці Материнського Співстраждання він раптово зцілюється. Того дня Титус в глибині свого серця пообіцяв, що “назавжди буде Її сином”, даючи до цієї обіцянки певну постанову посвятити себе Богові.
Незадовго до цього, у 1924 році до народної святині, яка Їй присвячена, прибули духовні сини о. Боско. Тоді Титус вирішує стати салезіянським священиком. Впродовж двох років він протистояв опору сім’ї, яка буда занадто бідна, щоб оплатити за його навчання, а також опору місцевого пароха і, навіть, самого настоятеля салезіянскої святині в Шаштіні о. Йосифа Бокора, який турбувався про його молодий вік. «Тут ми не маємо таких маленьких, як ти. Що ми будемо робити, коли ти розплачешся та хотітимеш повернутися до своєї матусі?», – запитував о. Бокор малого Титуса. Але Титус не здається: відповість, що його Матір’ю буде Пресвята Богородиця, та переконає о. Йосифа наступними словами: «Робіть що завгодно, але мусите мене прийняти».
Його було не можливо відрадити від цього. Сім’ї Титус заявив: «Якби я помер, то ви би кошти використали на мій похорон. Отож, прошу вас використати їх для мого навчання». Тому сім’я продала невелике поле, а також з допомогою деяких добродіїв разом підтримували Титуса під час довгих років навчання на його дорозі до священства. Новиком він став у 1931 році, перші монаші обіти складає 6 серпня 1932 року, а вічні монаші обіти відбулися 7 березня 1938 року. Богословські студії проходив у Італії, зокрема в Римі та К’єрі, біля Турину. Священичі свячення відбулися 23 червня 1940 року в Турині, а коли вже повернувся на Батьківщину, то настоятелі скерували його ще вивчати хімію та природознавство які він згодом викладав в різних салезіянських школах. Окрім цього, допомагав у душпастирському служінні та підтримував єпархіальне духовенство, став капеланом одного жіночого Згромадження. Був людиною сильної волі, міцного здоров’я, скромного характеру; радісний, здатен творити тісні взаємовідносини співпраці та дружби.
У 1946 році, після Другої світової війни та наступних важких років перехідного періоду, комуністична влада, яка вже вкоренилася в країні, закликає до вилучення хрестів із шкільних класів. Титус, який вчителює в Трнаві, спільно з іншими однодумцями виступає проти цього: це коштує йому звільненням з роботи, але, натомість, з усієї Словаччини для нього надходять вітальні та подячні листівки за те, що заступився за Христовий Хрест.
Такою ж відвагою о. Титус відзначився і через декілька років. В Словаччині, яку все більше контролював комуністичний режим, що жорстоко переслідував Церкву, настає примусове тюремне ув’язнення богопосвячених осіб, сплановані судові процеси, особливо з єпископами, відділення молодих богопосвячених осіб від їх настоятелів… Титус Земан спільно з іншими, до яких належав і о. Ернест Мацак, стає відповідальним за збереження духовних покликань. Тож, о. Ернест залишається в Словаччині, щоб допомагати тим, хто тут зостався: він приймає відновлення монаших обітів, підтримує і навчає молодь й не дозволяє, щоб в них була викрадена надія, а о. Титус, наскільки лиш можна було, таємно супроводжує інших через ріку Морава та Австрію до самої Італії, аби вони могли закінчити богословські студії та бути висвяченими на священиків. Ці особи мали бути готові повернутися на батьківщину відразу, як тільки з’являться найменші сигнали про падіння комуністичного режиму.
Отож, отець Титус організував три переходи: один між серпнем та вереснем 1950 р.; ще один в жовтні 1950 р.; і останній у квітні 1951 р. Між тим, рятування салезіянських покликань стало і каналом, через який Титус намагався врятувати також і переслідуваних єпархіальних священиків. Після того, як його підтримав тодішній Генеральний настоятель о. П’єтро Рікальдоне, якого він зустрів у Турині, та опісля подолання важкого особистісного переживання «темної ночі» в січні 1951 року в Лінці, о. Титус чекав добрих обставин для повернення на Батьківщину. Однак, в квітні 1951 року о. Титус Земан разом з багатьма іншими був заарештований.
Підготовлені звинувачення були такими: шпигунство та зрада. Прокурор вимагав для нього смертної кари, але репутація о. Титуса та воля режиму «не створювати мучеників» призвели до зміни вироку: 25 років жорстокого тюремного ув’язнення без права на звільнення та з втратою всіх громадських прав. Тринадцять років о. Титус зносить в’язницю, жорстоке катування, висміювання та приниження. Братислава, Леопольдов, Ілава, Міров, Вальдіце та Яхимів зі своєю жахливою «Вежею смерті», де він був приречений для ручного роздроблення радіоактивного урану, – це були насправді місця Голгофи о. Титуса Земана.
Його доля нерозривно переплетена зі свідченням віри багатьох інших: блаженної сестри Зденки Шелінгової, Слуги Божого Міхала Бузалка, о. Яна Хризостома Корець (що згодом став кардиналом), о. Альфонса Паулена, о. Ернеста Мацака (який помер в 2016 р. та супроводжуваний чутками про святість).
У 1964 р. комуністичний режим достроково звільнив о. Титуса, але все ще не дає йому спокою, переслідує і, зрештою, трактує його як піддослідного, на якому можна робити експерименти. Помер о. Титус 8 січня 1969 року. Кілька місяців потому, при перегляді судового рішення, стали явними всі брехливі та хибні твердження, які служили режиму інструментом переслідування. В 1991 р. реабілітаційний процес остаточно оголосив його невинним, а деякі з гонителів отця Титуса наприкінці свого життя навернулися до Бога та Церкви, і навіть просили (іноді публічно) прощення того зла, якого йому завдали.
Сьогодні сама Церква вказує на життя о. Титуса Земана як дорогу мучеництва: це найбільше свідчення дане з любов’ю на захист віри. Його смерть була спричинена насильницькими діями переслідувача – комуністичного режиму: ця ненависть до самої віри й Бога явним чином призвели до мучеництва та знищення життя цього салезіянського священика.
У 2010 розпочався процес беатифікації Титуса Земана. У понеділок, 27 лютого 2017 року, Святіший Отець Франциск затвердив декрет про його мучеництво. Беатифікація отця Титуса Земана відбулася 30 вересня 2017 року в Братиславі.
