Євангеліє: Лк 6, 20-26
Сьогоднішній фрагмент Євангелія дуже влучно відповідає на віковічне питання: «в чому ж щастя?» Саме слово «блаженний» можна також перекласти як «щасливий». Тобто власне сьогодні Ісус говорить нам, кого власне Він вважає щасливим.
Звісно, якщо з такої перспективи будемо дивитися на блаженства, то, відверто кажучи, таке уявлення про щастя, може мало нас заохочувати. Частіше наші ідеали про щастя, виглядають зовсім інакше, ніж описані в Ісусових блаженствах. В наших мріях немає місця на терпіння, страждання, переслідування і плач. То чому ж Ісус вважає людей, які переживають подібне, щасливими? Чому не каже, що ті хто радіє, хто багатий, хто отримує приємність – що власне такі щасливі? Щоб зрозуміти це, важливо заглибитися в саме розуміння людського щастя.
Папа Бенедикт XIV в своїй книжці «Ісус з Назарета» висловлює думку, що блаженства є нашою дорогою наслідування Ісуса Христа. Якщо уважно придивитися до всіх сьогоднішніх блаженств, то з легкістю помітимо, що сам Ісусу в своєму земному житті переживав подібні труднощі. Був він бідний (пор. Лк 2, 22-25), був голодним (пор. Лк 4, 1-13), сумував (пор. Лк 19, 41-44) та був в ненависті не тільки сильних світу цього, а і простих людей (пор. Лк 23, 13-24). Але Він був блаженний, був щасливим. Тобто те що робить нас щасливими – це наслідувати Ісуса. Навіть переходячи через неприємний життєвий досвід.
Щастя – це не тоді коли не болить. Таку думку просуває нам сьогоднішній фрагмент Євангелія, але і її інтуїтивно підтверджують навіть люди далекі від Бога та Церкви. Ніцше – один з найвідоміших філософів історії, котрий в своєму житті з відверто відкидав Бога, сказав колись влучну річ, що знаючи куди йдемо, можемо пережити будь-яке як. Здається, що ця фраза добре пояснює значення християнського блаженства. Знаючи куди прямуємо, ми здатні пережити будь-який плач, вбогість, смуток, ненависть.
Щастя – це не просто стан душі. Це наша дорога до Бога. Говорить про це навчання Церкви. Катехизм Католицької Церкви каже, блаженства є нашою відповіддю на природнє прагнення щастя, яке походить від Нього і тільки Він може це прагнення заспокоїти (пор ККЦ 1718). Тобто тільки Він, Господь, є джерелом щастя. Він стає нашими дверима, проходячи через які, ми йдемо до щастя.
На жаль, самі поняття «дорога до Бога», «наслідування Ісуса Христа» можуть здаватися нам дуже абстрактними та недосяжними.
Звичайна людина, котра в своєму житті пронизаному болем війни, палачем, самотністю та переслідуванням, може поставити питання «а де ж я цього Бога, котрий дає щастя знайду?» Відповідь може зазвучати банально, але це не змінює її глибини. Знайти можна Його в таїнствах Церкви. Власне вони є знаками Божої присутності в нашому житті. Вони перетворюють наші страждання на блаженства. Нашу розпач на дорогу до Бога. Вони відкривають нам небо. Перефразовуючи Ніцше, можна сказати, що знаючи до кого я йду, можу пережити будь-яке як. Ісус йшов до свого Отця. А до кого йду я?
о. Ярослав Драган SAC
