Історія християнської духовності вчить, що в ім’я гріховності людської природи, багато разів були спроби заборонити людині радість та гумор. Це бажання їх знищити з людської духовності є першою і фундаментальною деформацією гумору через гріх в ім’я гріха. О більшості тих спроб вже було написано в цій праці.
Це історія полеміки з песимістичним баченням світу, яка вилилась у дискусію між св. Августином і Пелагієм, в поглядах деяких реформаторів та врешті решт в янсенізмі.
Під гаслами того, що людська природа була повністю зіпсована, і шукає тільки похоті, було проголошено, що людське життя має бути сумною дорогою покаяння та боязні перед вічними прокляттями. Тим самим забувалось про таємницею відкуплення людини та всемогутню рятівну волю Бога.
(о. Mіхал Воцял „Роль гумору в християнській духовності на підставі творчості Г.К. Честертона та К.С. Льюїса. Варшава, 2005)
