01 вересня 2021
Євангеліє: Лк 4, 38-44
І сталось, як Він переходив ланами, у суботу, Його учні зривали колосся та їли, розтерши руками. А деякі з фарисеїв сказали: Нащо робите те, чого не годиться робити в суботу? І промовив Ісус їм у відповідь: Хіба ви не читали того, що зробив був Давид, коли сам зголоднів, також ті, хто був із ним? Як він увійшов був до Божого дому, і, взявши хліби показні, яких їсти не можна було, тільки самим священикам, споживав, і дав тим, хто був із ним? І сказав Він до них: Син Людський Господь і суботі!
Неймовірний Учитель та Чудотворець – так сприймали Ісуса люди в четвертому розділі Євангелії від св. Луки. Ці люди дивувалися Його слову, котре має «владу» і «міць» (пор. Лк 4, 36), а також приносили до Нього своїх хворих, щоб дотик Ісуса звільнив їх (пор. Лк 4, 40).
Немає нічого дивного в тому, що ці ж люди, захоплені Ісусом, хочуть «затримати Його» і «від себе не пустити» ( пор. Лк 42б). Це ж так вигідно – мати біля себе когось, хто вирішить всі їхні проблеми. Подібну поведінку можна спостерігати і в святому Петрі, котрий під час Переображення, хоче зберегти цю неймовірну мить, цих неймовірних людей (Ісуса, Мойсея і Іллю) і не йти далі (пор. Лк 9, 33). Чи ця поведінка характерна тільки для євангельських героїв? Здається, що нам, людям XXI століття притаманне таке прагнення, щоб мати біля себе когось, хто б віршував наші проблеми, внутрішні конфлікти і навіть приймав за нас будь-які рішення. Часто таким «кимось» виникає бажання зробити Бога, чи когось з батьків або друга/подругу, а може навіть кохану людину. Така поведінка свідчить про не зрілість… не зрілість духовну і психічну.
На сторінках Євангелія, можна помітити, що Ісус є надзвичайно зрілим в переживанню стосунків з іншими людьми. Під час покликання учнів, Він заохочує їх слідувати за Ним. Євангеліст Лука, в описах покликання учнів вживає слова, котре дослівно можна перекласти, як «слідувати» або ж «товаришувати» (ακολουθει (akolouthei) – товаришуй пор. Лк 5, 11; 5, 27). Таким чином Ісус запрошує не просто йти за Ним, а бути товаришем на Його дорозі та з Ним її пройти – це заклик до переживання стосунків, котрі допоможуть учням дозріти.
До таких стосунків з Ісусом, покликаний кожен з нас, хто вважає себе учнем Ісуса або хто хоче цим учнем стати. До стосунків котрі роблять вільним, а не зневолюють другу особу.
Цікавий напрямок розвитку учня Христа, креслить св. Павло, в сьогоднішньому першому читанні, скерованому до спільноти в Колоссах. Він пише, що знає, що ця спільнота зросла у вірі, надії і любові (пор. Кол 1, 3-5). І що тим, хто допоміг зрости в цих чеснотах є їхній вчитель, Епафр. Відносячи цей текс до нас, можна сміливо ствердити, що ці чесноти і є нашим напрямком зросту. А Епафраф стає прикладом свідка, котрий не прив’язує до себе людей, а допомагає своїй спільноті розвиватися.
Сьогоднішнє Боже Слово, дозволяє нам придивитися до себе і своїх відносин. Чи нікого не хочу «затримати» тільки для себе? Чи відносини, котрі будую, допомагають мені рости та розвиватися?
о. Ярослав Драган SAC
