2 вересня 2021
Євангеліє: Лк 5, 1-11
В Євангелії від святого Луки ця сцена описує перше покликання учнів, а точніше покликання першого учня – Симона Петра. Але перш, ніж зробити Петра рибаком людей, Ісус двічі запрошує Симона відплисти. На початку просто відплисти від берега, а після того, як Ісус «нагодував» Словом натовп, який саме з цієї причини Його шукав, Він пропонує Петрові виплисти на глибінь.
З уривку видно, що спочатку Петро, будучи досвідченим рибаком, намагався сперечатися з Ісусом: «Наставнику, всю ніч трудились ми і нічого не піймали…», але після швидкого опам’ятання, тобто після того, як Петро згадав, як Ісус зцілив його тещу (день перед цим) і чув Його навчання до натовпу, він не завагався і зробив так, як велів йому Вчитель. Петро швидко зрозумів, що Ісус — то не тільки чудотворець. Він той, хто має знання Бога, яке охоплює все, що існує.
З впевненістю можемо ствердити, що доки в життя Симона не ввійшло Боже Слово, то він сидів на березі розчарований, без плодів праці. Хоча й працював тяжко, але риби так й не вловив. А от коли зробив це за Словом Ісуса, то його човен не міг уже вмістити. Й це сталося лише тоді, коли він відплив на глибінь.
У перекладі з грецької «глибина» (βάθος «батхос») має значення глибокодумності або безодні. А слово «виплисти» — відносити назад або повертатися. Ісус запрошує Симона помандрувати назад його човном туди, куди страшно, й не хочеться, й де зазнавав життєвих поразок.
У нашому житті таких місць теж не бракує, де перебувають сотні або тисячі спогадів, які воліємо забути, й щоб ніхто не дізнався. Напевно не раз в житті в нас були ситуації, про які сьогодні говорить Петро: «Всю ніч трудились ми і нічого не піймали». Не раз почувалися втомлені у боротьбі зі щоденністю, з різними труднощами… Але чи вони зникають? Ні. Вони, як прихована риба на глибині, десь у підсвідомості живуть своїм життям. Нам здається, що з нами все гаразд, але помічаємо, що є реакції, які ми не можемо контролювати. Скоріш за все, вони нами керують. І ми нічого не можемо з цим зробити. А це можуть наші помилки, поразки, боягузтво… Все, що приховали й не принесли Ісусові. Всі моменти, які ми намагалися виправити самотужки.
Доки туди не ввійде Ісус зі своїм Словом, яке відбудовує й підбадьорює, ми будемо вважати своє життя невдалим. Лише Бог має здатність благословити й перемінити на добро.
Тих, які ще не відгукнулись на Боже Слово і не знають як вирішити багато проблем є чимало, тому і сьогодні Ісус закликає людей (мене і тебе також) «ловити» загублених та самотніх. Ми мусимо прислухатися до Господнього заклику, не хвилюватися щодо наших можливостей чи минулого досвіду. Може, дотепер, ми зловили дуже мало, але з Христом як нашим Провідником і найкращим Вчителем ми дізнаємося, що немає нічого неможливого.
Слідуймо за Божим Словом так, як натовп, що прийшов до озера. Слухаймо Ісуса, як Петро та інші учні.
Господь, як ніколи раніше, потребує того, щоб ми йшли зі своїми «гачками» й «сітками» в села, містечка, міста, у в’язниці й лікарні, центри соціального забезпечення, на урядові посади, школи та університети – в усі сфери світу, де ще панує темрява.
Ти готовий сьогодні «виплисти на глибінь» з Ісусом?
о. Юстин Копитко OFM
