Понад 500 років католики та протестанти різних конфесій взаємодіють один з одним. Це принесло багато позитивних наслідків, але в цій роботі звернемо увагу на небезпеки такого впливу. Перш за все обговоримо загрози, що стосуються духовного життя, хоча протестантизація може проявлятися й у інших областях, таких як: вчення, літургія, соціальне життя тощо.

Численні дослідники стверджують, що в XX та XXI століттях найбільший вплив на католиків (а також інших протестантів) мали громади п’ятидесятників. “Через 100 років після народження п’ятидесятницького руху в 1901 році ці громади налічували 100 мільйонів послідовників. Бурхливий розвиток відбувся в останні кілька років. На даний час підраховано, що вже є 600-800 мільйонів християн-п’ятидесятників. У 2025 році їх має бути мільярд”[1]. Отже, “п’ятидесятники сьогодні складають приблизно третину всіх християн і дві третини християн, що належать до всіх видів протестантських деномінацій. Харизмати підкорюють Латинську Америку та місіонерські райони, такі як Азія і, зокрема, Китай. У Європі в нових християнських релігійних групах з харизматичним та п’ятидесятницьким характером маємо близько 20 мільйонів послідовників, особливо у Великобританії та Росії”[2]. На православ’я найменше впливає процес харизматизації, зокрема через його сильну прихильність до цінності Традицій.

Феномен розвитку цього явища  та його вплив на інших християн деякі дослідники називають пентекосталізацією. Ще одним аспектом пентекосталізації є “процес поступового перетворення традиційних християнських Церков і конфесій у неуточнену форму харизматичного християнства в усьому світі”[3]. У Польщі явище протестантизації у вигляді пентакосталізації значно прискорилося з 2007 року[4]. Саму проблему почали описувати порівняно недавно. Піонером досліджень у цій галузі є о. Анджей Кобилінський, професор Університету Кардинала Стефана Вишинського. Працювали над даною темою також:  єп. Анджей Чаджа, єп. Анджей Сімієнєвський, о. Пшемислав Сава або пастор Анджей Мігда. Насправді, з початку дискусії (започаткованої у 2014 році о. А. Кобилінським у “Studia Philosophiae Christianae UKSW”) вона викликала бурхливі емоції у богословів і сильно поляризувало її учасників на тих, хто в пентекосталізації бачать більше можливостей і тих, хто бачить більше загроз.

Цю загрозу можна побачити у числах – великій кількості переходів з католицизму до харизматичних та п’ятидесятницьких громад. Цей процес тривожний у Латинській Америці, особливо у Бразилії[5]. У Польщі щонайменше 23 громади протягом останніх десятиліть відокремилися від Католицької Церкви та стали належати здебільшого до руху Віднови у Святому Дусі[6]. Цей процес зазвичай супроводжується зневагою до магістеріуму Церкви та великим послухом харизматичному лідеру.

Інший небезпечний симптом протестантизації – це зневага до філософії та раціонального осмислення віри, або просто антиінтелектуалізм віри. Часто це є результатом «крайньої біблійності» або буквального розуміння Святого Письма. Автор цієї роботи має досвід коротких зустрічей із протестантськими пасторами (один із них – викладач природничих наук), який вважав  правдою те, що Земля була створена близько 6 000 років тому, бо так написано в Біблії. Результатом такого ставлення є питання про необхідність використання категорій природного права, гідності чи прав людини і посилання лише на біблійні та релігійні аргументи. Провести дискусію, наприклад, про біоетику дуже важко[7]. Результатом є також переконання, що істини віри замість того, щоб їх пізнавати, слід передусім переживати (виконувати).

Саме таке недовірливе ставлення до інтелектуальної рефлексії (що іноді є реакцією на католицьку надмірну інтелектуалізацію віри проявляється у перебільшенні значення духовного досвіду.

У деяких випадках складається враження, що, sola Scrittura була замінена sola experientia, а п’ятидесятирічний християнин каже: “Я вірю, бо переживаю”[8]. Прикладом такого ставлення може бути також надання занадто великого значення емоційному збудженню та психосоматичним симптомам, “які проявляються у вигляді судом тіла, спазматичного сміху або  так званих падіннях у дусі”[9]. Тож навряд чи дивно, що в харизматичному русі спостерігається тенденція впроваджувати акустичні технології та мультимедійні ефекти. У такому релігійному досвіді музика, звук і світло відіграють домінуючу роль. Це можна спостерігати, наприклад, на Вечорах поклоніння.  На жаль, трапляється так, що учасники можуть стати жертвами психоманіпуляцій з боку лідера, який вводить їх у різні стани свідомості, не запитуючи дозволу[10]. Ще один приклад – наголос на “дарі мов”, який часто нагадує веселощі.

Пентекосталізація також підтримує поверхневий або фальшивий екуменізм.

З одного боку, кількість партнерів для діалогу зростає, оскільки, в середньому кожні 10 годин десь у світі формується нова християнська церква, релігійне об’єднання чи секта[11]. Класичний екуменічний діалог, заснований на визнанні відмінностей між конфесіями, часто ігнорується неопентекостальними громадами. “Представники цих спільнот сприймають старі поділи в межах християнства як суто європейську, а іноді навіть постколоніальну спадщину, і тому часто ігнорують релігійні відмінності та іноді навіть відкидають екуменічний діалог. У інших ситуаціях вони не визнають релігійних кордонів і здійснюють активну  прозелітичну та євангелізаційну діяльність”.[12]

Наступною загрозою є релігійний синкретизм. Це пов’язано з антиінтелектуальним ставленням. “На жаль, слухачі часто не знають, що релігійний зміст, який вони некритично приймають, є стороннім для Церкви, до якої вони належать. Іноді католики приймають п’ятидесятницьке розуміння дива, зцілення, тлумачення Біблії, наявності злих духів чи одержимості”[13]. Конкретним прикладом синкретизму у Католицькій Церкві була практика зцілення в поколіннях та загальної сповіді.  Реакція на листи Конференції Єпископів Польщі з негативною оцінкою цих практик викликала гнів та критику на Інтернет-форумах і відхід до підпілля.

“Євангеліє успіху, здоров’я та процвітання” – саме так можна назвати стиль повчання в деяких протестантських церквах. Якщо ви багата, красива, здорова, успішна людина – це ознака Божого благословення. Звідси випливає, що якщо ти не такий, то заслуговуєш Божого покарання[14]. Це дуже небезпечна тенденція, яка “приховує хрест”, може трактувати релігію лише як терапію та інструмент для задоволення основних потреб.

“Чудотворна релігійність” – це тип побожності, орієнтованої на надприродні явища, особливо на чуда. Цей тип побожності вважає чудо основою віри і переконаний, що сьогодні кількість чудес може бути такою ж, як в день Ісуса і Апостолів. Велике значення надається зціленню, включаючи тілесному. “На жаль, у багатьох країнах харизматичні лідери ставлять діагнози про здоров’я інших людей занадто легко і занадто швидко. Іноді така думка може бути настільки сугестивною, що люди, які насправді хворі, відмовляються від необхідного медикаментозного лікування” [15]. Одним із плодів цього голоду надприродності є трактування надприродних явищ, які багатьом здаються натуральними. Часом це результат незнання, часом – маніпуляції. Як приклад, трактувати пробудження з мозкової коми як воскресіння[16].

Вищезазначені явища та погляди, характерні для протестантської пентекостальної течії, також проникають у католицькі громади, змінюючи їх зсередини. Вони є відповіддю на потреби людини, такі як: прагнення до радикалізму в житті, благочестя, емоційне поклоніння, прослуховування проповідей, що відповідають на їхні запитання, добровільна приналежність, можливість будувати стосунки, почуття ідентифікації та біблійності[17]. У Католицькій Церкві “вилиття Духа” відбувся у формі руху Відновлення у Святому Дусі, який розвивається в Європі, незважаючи на загальний клімат секуляризму. Католики вчилися у протестантів і можуть продовжувати вчитися, наприклад, любові до Святого Письма, місіонерському завзяттю та безпосередності у молитві. Тому будьте обережні, щоб не вихлюпнути дитину разом з водою і ретельно розібратися, де сьогодні протестантизація (і особливо пентакосталізація) є можливістю, а де загрозою.

о. Міхал Воцял sdb

 

БІБЛІОГРАФІЯ:

Czaja, Andrzej. 2017.  Problem pentekostalizacji chrześcijaństwa, https://www.fronda.pl/a/problem-pentekostalizacji-chrzescijanstwa-bp-andrzej-czaja,100175.html.

Kobyliński, Andrzej. 2014. Etyczne aspekty współczesnej pentekostalizacji chrześcijaństwa, „Studia Philosophiae Christianae UKSW” 50 (2014) 3, s. 93-130.

Sawa, Przemysław.  2018. Spór o pentekostalizację Kościoła. Śląskie Studia Historyczno-Teologiczne. (Vol. 51, z. 1 (2018), s. 100-119.

[1] Czaja, Andrzej. 2017.  Problem pentekostalizacji chrześcijaństwa, https://www.fronda.pl/a/problem-pentekostalizacji-chrzescijanstwa-bp-andrzej-czaja,100175.html.

[2] Kobyliński, Andrzej. 2014. Etyczne aspekty współczesnej pentekostalizacji chrześcijaństwa, „Studia Philosophiae Christianae UKSW” 50 (2014) 3, с. 98-99.

[3] Czaja, Andrzej. 2017.  Problem pentekostalizacji chrześcijaństwa.

[4] Там само.

[5] Sawa, Przemysław.  2018. Spór o pentekostalizację Kościoła. Śląskie Studia Historyczno-Teologiczne. (Vol. 51, z. 1 (2018), с. 102.

[6] Tamże, с.110.

[7] Por. Kobyliński, Andrzej, с. 122.

[8] Czaja, Andrzej. 2017.  Problem pentekostalizacji chrześcijaństwa.

[9] Czaja, Andrzej. 2017.  Problem pentekostalizacji chrześcijaństwa.

[10] Kobyliński, Andrz, с. 123.

[11]Czaja, Andrzej. 2017.  Problem pentekostalizacji chrześcijaństwa,

[12] Kobyliński, Andrzej. 2014, с. 101.

[13] Czaja, Andrzej. 2017.  Problem pentekostalizacji chrześcijaństwa..

[14] Por. Kobyliński, Andrzej. 2014, с. 115.

[15] Kobyliński, Andrzej. 2014, с. 121.

[16] Там само,  с. 116.

[17] Sawa, Przemysław, с. 107.