Есхатологічне життя людини – це життя в Бозі, і завдяки йому воно стає щасливим і радісним. Ця Радість є наслідком і нагородою християнського життя. Ті, хто, як пише Льюїс, був причиною Божої радості протягом життя (так само, як дитина радує свого батька чи робота приносить митцю радість), отримає Радість як належну винагороду після їх смерті.
Однак ця радість відрізняється від того, що ми звикли називати радістю тут, на землі, а все тому, що вона є найвищою ступінню, яку рідко досягається на землі. Ця радість на Небі є поважним заняттям, що змінює особу з середини. Це так добре, що не хочеться марнувати час на жарти. Радість в есхатологічному стані виникає з гармонії, яку людина осягнула у загубленому раю. Гармонія з Богом, із собою та з іншими. Досягнувши наново цього внутрішнього порядку, життя блаженних стає цілковито зрозумілим та досяжним.
Людина прагне того, чого вона хоче. Існуючий порядок інтегрувався з людською свободою.
(M.Wocial „Rola humoru w duchowości chrześcijańskiej na podstawie twórczości G.K.Chestertona i C.S. Lewisa, Warszawa, 2005)
