Джерело: Ватикан

Попри пошкоджені й зруйновані школи, повітряні тривоги та постійну загрозу нових атак, українська освітня система намагається зберегти для дітей можливість навчатися, спілкуватися та хоча б частину свого дитинства проживати у звичному ритмі. 1 вересня понад 3,5 мільйона учнів розпочали навчання, серед них – понад 243 тисячі першокласників. У країні працюють майже 12 тисяч закладів загальної середньої освіти, де навчання забезпечують понад 366 тисяч педагогів. За кожною цифрою стоять конкретні діти, вчителі та батьки, які щодня разом творять простір, що називається «школою». Про виклики, що постають перед школою на початку нового навчального року в умовах війни, та про те, що допомагає їх долати, ми поговорили з Олександрою Перець, директоркою Хмельницької католицької гімназії Блаженної Марцеліни Даровської.

Від тринадцяти учнів – до повноцінної гімназії

Заснування та перші роки існування Хмельницької католицької гімназії припали на непростий час – спочатку пандемія, а згодом повномасштабна війна. Однак школа продовжувала розвиватися. «Ми відкрили школу у 2020 році, – розповідає директорка. – Це була ініціатива батьків, які прагнули християнського середовища та цінностей для своїх дітей. Ми розпочали з тринадцяти дітей і двох класів. Сьогодні маємо повноцінну школу-гімназію – від дошкільнят до дев’ятого класу. Загалом у нас 119 дітей. І ми радіємо, що цього року також отримали державну ліцензію».

Сьогодні в гімназії працюють близько тридцяти вчителів. Важливим критерієм під час формування педагогічної команди для дирекції є не лише професійна компетентність, але й готовність поділяти християнські цінності та створювати відповідне середовище для дітей. Пошук перших учителів розпочинали з оголошень у місцевих парафіях. «І навіть коли ми ще не знали, яка буде зарплата, де ми будемо знаходитися, то вчителі зголошувалися, бо дуже хотіли, щоб у Хмельницькому існувала католицька школа», – додає Олександра Перець.

Серед найбільших викликів для дирекції молодої школи – питання приміщення. «На жаль, ми поки що не маємо власного приміщення, тому орендуємо його, – каже директорка. – Ми вже втретє поміняли приміщення, бо кількість учнів постійно збільшувалася. Проблема також у тому, що зростає орендна плата. Потребуємо укриття, яке теж орендуємо. Воно знаходиться в нашому приміщенні. Але дякувати Богу, що маємо укриття і маємо де сховатися».

Війна, що залишає слід

Зрозуміло, що питання приміщення – це не єдиний виклик, з яким зустрічається гімназійна спільнота. Війна присутня у житті кожної родини. «У деяких учнів батьки пропали безвісти, хтось уже загинув, діти залишаються в родині без тата або хтось на війні. І ці переживання залишають свій слід. У кожного вчителя така сама ситуація: або діти, або чоловік, або батьки. Так само, як у всіх», – розповідає Олександра Перець. У цих обставинах школа стає місцем, де можна слухати одні одних та підтримувати. «Ми хочемо, щоб і в часі війни діти мали цю надію і дитинство», – говорить директорка.

Одним із таких способів підтримувати одне одного у гімназії є спільна молитва. Щодня класи розпочинають день із ранкового кола з класним керівником, а раз на тиждень таке коло збирає всю шкільну спільноту. «Там кожен із дітей молиться, – розповідає директорка. – Ми слухаємо фрагмент із Євангелія і роздумуємо над тим, що нам це слово говорить, і як воно може нам сьогодні допомогти. І часто діти говорять про свої переживання. Або, навпаки, хтось закривається, не хоче говорити. Тоді ми дізнаємося, що, можливо, в когось батько пішов на війну або хтось має втрату. І діти, і вчителі моляться одне за одного». Важливе місце у житті гімназії має і шкільний капелан отець Олександр, в якого є можливість посповідатися чи порозмовляти.

Окрім духовної підтримки, учні та вчителі мають змогу також отримати психологічну підтримку: католицька гімназія співпрацює з Реабілітаційним центром духовно-психологічної допомоги «ADAMANTEI» (у перекладі з латини – «незламний»). «Ми маємо з ними підписаний меморандум, – розповідає пані Олександра. – Цей центр організовує навчання і лекції психологічної підтримки і для дітей, і для вчителів. Їм пояснюють, як реагувати, як правильно підтримати інших, щоб додатково не травмувати. І ми вдячні фахівцям, які допомагають».

Освіта, яку не хочуть втрачати

Війна не скасовує потреби дітей у якісній освіті, а однією з переваг невеликої школи є можливість приділяти більше уваги потребам кожної окремої дитини. «Зараз багато хто говорить про освітні втрати, і вони є всюди, в усіх школах, – підкреслює Олександра Перець. – Але саме завдяки тому, що класи невеликі, вчителі мають можливість застосовувати індивідуальний підхід, і він може реалізуватися також тоді, коли вчителі мають тісний зв’язок із батьками». Цю взаємодію директорка називає «трикутником» між учнями, батьками та вчителями. Такий підхід, за її словами, особливо важливий, коли до гімназії приходять діти з різним освітнім досвідом – зокрема ті, хто повертається з-за кордону або переводиться з інших шкіл.

Для Олександри Перець навчання не можна відокремити від атмосфери, у якій перебуває дитина. «Якщо дитина відчуває, що її люблять, чекають, розуміють, що за неї моляться, її приймають, тоді це теж позитивно впливає на освітній процес», – наголошує вона.

«Простіше було би закрити, але варто боротися»

Ще одним питанням, яке визначає щоденне життя гімназії, є її фінансування. Вартість навчання розраховують з огляду на кількість дітей, однак зростання витрат позначається і на батьківській оплаті. «У нас є багато дітей з багатодітних сімей з наших парафіян, – каже директорка, – хтось має усиновлених дітей – є різні родини. І тому ми шукаємо теж якусь допомогу індивідуально, наприклад, для якоїсь сім’ї, яка виховує багато дітей, або шукаємо допомогу загалом на школу». Важливу роль у цьому відіграють доброчинці, за яких у гімназії постійно моляться.

Новий навчальний рік вимагає нових сил і нового натхнення. У мирні часи і вчителі, і учні набиралися їх під час приємних літніх канікул. Від початку повномасштабної війни спокійних канікул немає ні в кого. Тому для Олександри Перець, як і для інших педагогів, питання полягає не лише в тому, як підтримати дітей, але й у тому, де самому знаходити сили. «Ситуація напружена, –ділиться Олександра. – Напруження досить велике, тому що кожна приватна школа має переживання щороку, більшою мірою за фінанси. До цього додається хвилювання теж за вчителів, коли бачимо, що хтось втратив когось з рідних. Це напруження витає в повітрі. Треба дбати не тільки за дітей, а теж за вчителів». Для Олександри джерелом допомоги є Бог. «Ця школа повстала завдяки тому, що ми слухали слово Боже, і усвідомили, що маємо обов’язок дбати про духовний розвиток дітей, вести їх до Бога, – наголошує вона. – Тому стараємося долати ці виклики. Простіше було би закрити гімназію і нічого не робити, але бачимо, що варто боротися».

Підтримку гімназія отримує також від Кам’янець-Подільської дієцезії та єпископа Едуарда Кави. Саме дієцезія є засновником школи. «Ми вдячні нашим єпископам за підтримку. Завдяки їм наша школа не закрилася, – зауважує директорка. – Вони теж шукають допомоги доброчинців по всьому світу, щоб допомогти».

Початок навчального року для гімназії – не просто повернення до уроків. Це нагода знову зібрати всю спільноту разом і розпочати новий рік із молитви. Першого вересня відбулася шкільна Меса, яку очолив єпископ Едуард Кава. Після Меси відбулося посвячення рюкзаків та патріотичний духовний квест із командними завданнями та іграми. Особливу увагу під час нього приділили дітям, які цього року приєдналися до гімназії, та цінностям, на яких будується її життя. «Це віра, надія, любов, відповідальність, любов до України, повага, служіння – це найосновніші цінності. Хочемо підкреслити, що є важливим для нас, і довіряємо наше життя і нашу школу в руки нашого Бога Ісуса Христа. Віримо, що підтримує нас», – сказала Олександра Перець.