Чому підліток, молода людина часто в житті не може реалізувати себе як особистість? Чому людина, часто усвідомлюючи, як потрібно правильно вчинити в тих чи інших обставинах, цього не робить? Причина у незрілості та безвідповідальності, які формуються з дитинства у сім’ї та освітніх середовищах.
Людина була сотворена Богом для повноти життя. Нашою метою є визволення від гріхів і повернення до життя в Богові. Жити повнотою життя, означає перебувати в Христі. Християнин, який здобуває духовну зрілість досягає повноти життя в Христі. Зріла цілісна особистість – також ключ до успішних стосунків. Тому що любов є відповідальністю. Безвідповідальна людина не може бути надійною, повноцінно любити. Замість того, щоб доповнювати, вона недодає у всьому: у роботі, служінні, взаєминах, вихованні дітей. Саме до особистісної духовної зрілості ми є покликані Богом “щоб приготувати святих на діло служби для збудування тіла Христового, аж поки ми всі не досягнемо з’єднання віри й пізнання Сина Божого, Мужа досконалого, у міру зросту Христової повноти, щоб більш не були ми малолітками” (Еф 4, 12-13).
Однією з причин незрілості є культ молодості: постійно відбувається продовження віку, який офіційно вважається молодістю. Одночасно з цим сучасна культура обезцінює старість і відкидає такий довготривалий і важливий період людського життя як дорослість. Саме дорослість асоціюється зі зрілістю. Біблія представляє якраз дорослість, а не молодість, головним періодом життя людини. А люди похилого віку, яких дискримінує сучасне суспільство, в біблійні часи сприймалися як ті, які мають приймати важливі політичні та соціальні рішення в житті єврейського народу (Втор 19), ті, які можуть дати пораду, навчити життю. Тому завдання сучасних батьків та вихователів допомогти молоді правильно закінчити період молодості та перейти до дорослості, навчити правильного сприйняття старості.
До чого повинні прагнути батьки та опікуни, педагоги у вихованні дітей – так це виховати духовну, зрілу особистість – тобто людину, яка пройшла шлях морального вдосконалення та, розвиваючи свій характер, змогла б досягти рівноваги між волею, розумом та почуттями.
Різні автори окреслюють різні комплексні картини зрілої особистості. Всі їх можна об’єднати в такі групи якостей та навичок:
- Світ цінностей – Це стосується уявлення, яке людина має про себе саму, цінностей і цілей, яких вона прагне досягти, торкається віри людини в саму себе, свої можливості і у власну свободу для належного проектування свого майбуття.
- Емоційна зрілість – уміння добре розрізняти та контролювати свої емоції, співпереживати ближнім. Сюди ж відноситься здатність позитивно сприймати власну статевість і мати нормальний інтерес до осіб протилежної статі.
- Соціальна зрілість – Здатність до спілкування і взаємодії з іншими людьми, вміння вислухати їх та знайти порозуміння, автономно тримаючись своїх моральних позицій та цінностей.
- Інтелектуальна та діяльнісна зрілість – Наявність достатньої бази пізнавального досвіду, впорядкованої інформації згідно з професією та соціальною позицією, а також стійка й свідома поведінка, керована належним світом цінностей.
Розглянемо основні елементи цих напрямків.
Найперше, особистісна зрілість може виражатися у здатності приймати рішення. Якомога раніше дайте дитині змогу робити вибір – і надалі вона не матиме проблем при прийнятті рішень. Дарма що дитина обрала для прогулянки одяг неймовірних кольорів. Вона вважає себе схожою на веселку, і їй це подобається. Головне, що дитина сама обрала собі вбрання й одягнулася. Зовсім не важливо, що про це подумають інші.Скажіть дитині, що вона має право приймати рішення, але поясніть, у яких сферах ви як батьки маєте право на контроль. Багато людей так ніколи й не розвивають здатність до розсудливості, бо не обдумують власний досвід. Допоможіть дитині свідомо приймати рішення (наприклад: «Яку пісню ти обереш для шкільного концерту?») і подумайте разом із нею про можливі наслідки її вибору («Чи не буде тобі занадто важко виконувати саме цю пісню? Можливо, тобі доведеться багато репетирувати») .
Друга сторона – це готовність нести відповідальність за прийняті рішення. У Біблії говориться: «Кожен нестиме власну ношу» (Гал 6,5). Таке відповідальне ставлення до своїх дій ще з юних років показував і сам Ісус Христос, пояснюючи Марії та Йосипу, чому залишився в храмі: Він же відповів їм: «Чого ж ви мене шукали? Хіба не знали, що я маю бути при справах Отця мого?” (Лк 2, 49). Прийняття на себе відповідальності за свої вчинки – це частина процесу становлення здорової дорослої людини. Тому батькам дуже важливо знати, як правильно навчити дітей бути відповідальними. Дайте дитині список господарських робіт. Так вона зможе вибрати для себе обов’язки й подумає над тим, як їх правильно виконати. Це дозволить дитині відчути відповідальність і підвищить її самооцінку. Поясніть, як треба виконувати ту чи іншу роботу й те, яку роботу ви приготували для дитини, дайте їй час на виконання, розкажіть про наслідки за невиконання взагалі чи за несумлінне виконання своєї роботи. Потім дозвольте малюку взятися за роботу й після закінчення дайте свою делікатну оцінку виконаному.
Необхідною для зваженого та розсудливого прийняття рішень навичкою є критичне мислення. Це здатність адекватно сприймати інформацію, не піддатися різного роду маніпуляціям, відрізняти правду від брехні, здатність приймати зважені рішення, обираючи з усіх можливих варіантів, ефективно їх втілювати, а також при необхідності відстоювати свою думку. Батьківські звички, які допоможуть дитині думати самостійно: – Не відповідайте на всі питання дитини прямо. Якщо дитині цікаво, чому трава зелена, запитаєте для початку, чому її це зацікавило. Далі можна розпитати малюка, які у нього на цей рахунок є припущення, чому, на його думку, все в світі має різний колір. Ведіть діалог і стимулюйте мислення. Короткі прямі відповіді цього завдання не виконують. – Не нав’язуйте дитині свою думку – завжди давайте можливість самій прийти до того чи іншого висновку. Якщо тема серйозна, направляйте, але не тисніть авторитетом. Частіше задавайте дитині питання: «Як ти думаєш, чому …?».
– Дозвіл на помилки. На Заході діти не бояться помилятися, адже в цьому і полягає процес навчання. У нас же двійки до сих пір є сімейною трагедію. Найважливіше – навчити дитину знаходити і виправляти помилки, навіть якщо на це піде багато часу. – Розмовляйте з дитиною, мотивируйте її міркувати. При творчому підході можна знайти сотні тем для щоденного обговорення. Це можна робити за вечерею або по дорозі до школи. Задавайте прості і складні питання і підтримуйте малюка, коли він висловлює свою точку зору. – Грайте в настільні ігри, які розвивають критичне мислення. Підійдуть ігри, де потрібно відгадувати слова, задаючи запитання, а також ігри, в яких дитині належить пояснювати слова манівцями.
Для особистого щастя та побудови зрілих здорових стосунків величезне значення має емоційна зрілість або емоційний інтелект. Емоційний інтелект – це здатність розуміти та сприймати власні емоції; керувати своєю поведінкою під час тих чи інших емоцій; розуміти, які емоції відчувають інші люди; використовувати знання про своїх і чужих емоціях для міжособистісного спілкування; здатність до емпатії та співчуття. Для того, щоб розвинути емоційну сферу дитини, підвищити показники її емоційного інтелекту, слід бути уважним до переживань дитини, давати їй приклад адекватних емоційних реакцій (не “зриватися” на дитину, і, водночас, не надто стримуватися при ній, дати зрозуміти, що навіть негативні емоції – це нормально). В іншому краще дотримуватися звичайних рекомендацій: читати дітям казки (обговорювати героїв, їхні дії, почуття), малювати, слухати разом музику, грати в рольові ігри, гуляти, відвідувати різні мистецькі заходи та ін. А найголовніше – по-більше спілкуйтеся із своїми дітьми, цікавтеся ними, любіть їх такими, як вони є. Це і є запорукою розвитку емоційного інтелекту.
Емоції є важливою складовою життя кожної людини, що безпосередньо впливає на повсякденну діяльність. Якщо створити оптимальний виховний мікроклімат, дитина обов’язково побудує позитивний образ самої себе, розвине емпатію, необхідні соціальні навички, що характеризують емоційний інтелект.
Шукати Господа, берегите Його Слово, намагатися відповісти на нього своїм життям, зростати в чеснотах, прагнути до святості – це духовні навички, які батьки повинні плекати у дітях. Папа Франциск у апостольському напоумленні “Christus vivit” підкреслює, що особливо треба вчити молодь берегти зв’язок з Ісусом через молитву та Євхаристію, оскільки не можна зрости у щастя та святості лише завдяки власним силам і розуму. Стати святим означає стати собою, тим, про кого мріяв Бог і кого він створив. А духовний зріст передусім виражається у братській, великодушній і милосердній любові. Про це говорив ще святий Павло: “А вас Нехай Господь примножить і наповнити любов’ю один до одного й до всіх” (1 Сол 3, 12). Цього ми можемо досягти, якщо в своїй сім’ї створимо атмосферу віри, любові, милосердя, а вірність Божим заповідям буде проілюстрована прикладом життя батьків.
У США відсоток людей віком від 18 до 34 років, які досі мешкають із батьками, найбільший за останні 80 років. В Євросоюзі — живе майже половина молодих людей такого ж віку. «Покоління двотисячних», яке ще називають «міленіалами», часто звинувачують в інфантильності та небажанні брати на себе відповідальність. Особистісна незрілість молоді при вступі до шлюбу зумовила зростання кількості розлучень, нестабільність подружніх стосунків, зміни сімейних цінностей та стандартів статеворольової поведінки. Причина не в тому, що світ став жорстокішим. Просто ми змалечку не даємо дітям дорослішати. В 11, 12 чи 13 років ми не відпускаємо їх гуляти. В 14-15 ми трусимося над ними, відгороджуючи від досвіду реального життя. В університеті ми ставимось до студентів так, як раніше ставились до школярів. Все це разом і призводить до інфантилізації, що пояснює такий стан речей.
Тому так важливо виховувати у молоді бажання та свідомість необхідності виходу з батьківського дому до своєї сім’ї, власної оселі, від батьків до батьківства. Ця самостійність важлива і в реалізації покликання, прямування до Дому Отця, до Небесного Дому. У телесеріалі “Дівчата”, головна героїня якого Ханна Хорват пізнає доросле життя, Батьки Ханни припинили давати їй гроші, і вона змушена жити окремо, досліджуючи життя “після 20” і роблячи власні помилки. Щоб уникнути таких радикальних рішень варто з ранньої юності привчити юнаків та дівчат до самостійності: хай самі перуть свої речі, купують, що їм треба, самі розраховуючи свої витрати, вносять свою частину плати за квартиру і комунальні послуги (якщо старші 18 або працюють), прибирають у себе в кімнаті і не розраховують, що батьки виконуватимуть всі їхні забаганки.
Цьогоріч папа Франциск особливо дає нам св. Йосипа як приклад зрілої особистості: «Він взяв на себе батьківство, яке не було його батьківством, але походило від Небесного Отця. І він здійснив все те, чого воно вимагало: не лише утримувати Марію і Дитя, але й виростити Його, навчити ремесла, допровадити до чоловічої зрілості».
Особистісне дозрівання людини – це безперервний процес, який закладається у батьківському домі, а також в середовищі, в якому зростає людина, а потім стає вже її відповідальністю і триває протягом усього життя.
Вправи:
! Підкресли або згадай 3 речення, які найбільше тебе вразили у цій конференції.
? Про яке поняття чи тезу з цього тексту ти хотів би (хотіла б) дізнатися більше?
… Як ця інформація, яку ми дізнались, може вплинути на твоє життя? (Прийми рішення)
Анна Додар
Список використаної літератури:
- Святе Письмо
- Christus vivit. Апостольське післясинодальне повчання. Серія: ватиканські документи. Львів: 2019, 144 с.
- Бех І.М. Духовні цінності в розвитку особистості // Педагогіка і психологія. – 1997. – № 1. – С. 116–118.
- Бугаєвський К.А. Роль сім’ї у становленні духовно зрілої особистості. – Режим доступу: http://www.appsychology.org.ua/data/jrn/v9/i9/13.pdf
- Буковинський А. Роздуми про зрілість, відповідальність і лінивство / А. Буковинський // Гілея: науковий вісник. – 2013. – № 74. – С. 213-215. – Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/UJRN/gileya_2013_74_82.
- Деніел Гоулман. Емоційний інтелект. Київ: Vivat, 2018? 512 c.
- У пошуках життєвого покликання. Посібник супроводу підлітків та молоді в розпізнаванні власного покликання. Серія: формація підлітків та молоді. Львів: Свічадо, 2018, 232 с.
