Що відрізняє молодих людей від всіх інших вікових груп? Це те, що молодим притаманна радість, запал та відвага. А тим, які зібрались 15 грудня в Києві, на Святошино, справді не бракувало відваги – покинути теплу кімнату, свій диван та комп’ютер. І все для того, щоб разом пережити адвентовий день зосередження.

А почалось все від ідеї о. Бенедикта Крока, щоб організувати для молоді деканату Київ – Захід адвентовий день зосередження. На цю зустріч приїхала молодь з парафії св. Олександра у Києві, з Ворзеля, Боярки, Ірпіні та з Коростишева. Всіх разом учасніків було 140 осіб.

Програма була насиченою та цікавою. Почалось від привітання єпископа Віталія Кривицького, який також проголосив конференцію про справжню радість. Після конференції молодь могла задавати єпископу питання, які їх хвилювали. Адорація Пресвятих Дарів, Свята Меса – це було центром та вершиною зустрічі.

Після молитовної частини не бракувало часу на радість під час вечору та прославу. Було також – чим підкріпити свої сили фізичні.

Завершення дня зосередження було о 22.00 годині, а спогадів та наповнення вистачить ще на довго. Ну і звичайно, очікування на наступні дні зосередження.

https://kzd.org.ua/news/den-zoseredzhennya-dlya-molodi-u-kyyevi

Дорогі Браття і Сестри!  Дорогі Батьки, Подружжя, Діти! Улюблені Дідусі та Бабусі!

Сестра Люція, один із свідків Фатімських об’явлень, в листі до кардинала Карло Кафари, засновника і багаторічного керівника Папського Інституту досліджень над подружжям та сім’єю, написала такі слова: кінцева битва між Господом Богом і царством сатани буде стосуватися подружжя і родини. Однак не бійся, адже кожен хто буде підтримувати святість подружжя і родини, зустрінеться з перешкодами. Таку особу кожного дня намагатимуться подолати, оскільки питання подружжя і родини є вирішальним. І на при кінці додала: Матір Божа вже розчавила голову сатані.

Сьогодні можемо констатувати актуальність слів сестри Люції. Внаслідок відступу від віри, процесу секуляризації, лібералізму, трудової міграції, а також великого наступу гендерної ідеології, яка є новим втіленням ідей Маркса і Леніна, багато родин знаходиться у серйозній духовній небезпеці. В багатьох країнах мільйони людей страждають з приводу кризи подружжя і родини. Також це страждання стосується України. Згідно статистичних даних в Україні понад 60% укладених шлюбів розпадаються, а кількість одиноких матерів за роки незалежності збільшилася аж у 22 рази. На щодень багато подружь протистоїть численним спокусам цього світу, намагаючись зберегти єдність і любов у своїй родині.

Відчуваючи пастирську відповідальність за повірений нам Божий Народ, а також ще більшу потребу духовної опіки і підтримки подружжя і сім’ї, прагнемо оголосити 2019 рік – «Роком святості подружжя та сім’ї», який триватиме від Урочистості Святого Сімейства 30 грудня 2018 року протягом року до Урочистості Святого Сімейства 29 грудня 2019 року. Святий Папа Йоан Павло, який усе своє життя героїчно змагався за святість родин, в апостольському Посланні Familiaris Consortio скеровує до родин особливе запрошення: Універсальне покликання до святості скероване також до християнських супругів і батьків: визначене служінням Таїнства, воно перекладається на конкретну мову дійсності подружнього та сімейного життя. Це дає поштовх до зростання в благодаті; (Familiaris Consortio 56).

Тим, що оживляє наше духовне життя є Божа благодать, тому в Урочистість Святого Сімейства в усіх парафіях України просимо, що під час кожної Євхаристії відбулися відновлення подружніх обітниць. У цей день нехай Господь на ново розпалить у Вас той дар, який ви отримали, коли вперше шлюбували перед вівтарем любов, вірність і подружню пошану, а плодом якого являються Ваші діти. Адже кожне святе подружжя пригадує світу про те, що сталося на Голгофі, як Христос возлюбив свою Церкву і віддав своє життя за неї. А кожна свята родина виражає плідність і красу Церкви. Сьогодні світ особливо потребує такого свідчення!

Заохочуємо Вас, дорогі вірні, щоб увійти в цей біблійний час благодаті – кайрос з надією і відкритим серцем, повним ревності і запалу змагання за святість наших родин.

З серця усім благословляємо в ім’я Отця і Сина і Святого Духа.

Єпископи зібрані на 51. Пленарному Засіданні

Конференції Єпископів Римсько-Католицької Церкви в Україні

Львів, 30 листопада 2018 року

1 грудня в селі Осиково, бердичівського району відбувся адвентовий День Зосередження для молоді зі спільноти Руху Світло – Життя. Цю зустріч провадив дієцезіальний модератор Руху о. Олег Сартаков. На початку відбулося зав’язання спільноти, молодь мала змогу поділитися, як їх християнство сприймають в школі. Це було дуже цікаво послухати як це відбувається в Житомирі, Новій Боровій, Бердичеві та Гришківцях. Темою конференції була дорога. О. Олег пояснив,  як важливо для людини під час життєвої дороги слухати свого розуму. Розум дає поштовх тому куди прямуємо. Євхаристія була найважливішою частиною нашого дня, тому що ми змогли прийняти  до своїх сердець Ісуса,Котрий є поживою на життєвій дорозі. Після спільної агапи була праця в групах, завданням  було приготувати карту нашої людської дороги і які перешкоди має подолати кожна особа і в який спосіб. Кожна група приготовила плакати з різними написами до євангелізації, яка полягала на тому, що ми вийшли до дороги тримаючи в руках написи: любов, надія, радість, Ісус, мир. Водії, які проїжджали повз, читаючи позитивно реагували. Повернувшись до каплички ми помолилися за всіх хто бачив ці написи, щоб Господь увійшов у їхні серця і підтримував на їхньому шляху.

На закінчення молодь  представила карти своїх життєвих доріг. Після благословення всі вирушили в дорогу до своєї щоденності. За все слава Богу.

С. Марієтта Мікса  CDC

https://kzd.org.ua/news/oazova-molod-v-dorozi-do-istyny

Ми живемо в час, коли Європейський Союз є прикладом для України в багатьох сферах. Таким чином, в контексті дискусії про роль предметів духовно-морального спрямування в українській системі освіти, автор пропонує поглянути на європейську практику в цій галузі.

Наша присутність у Житомирі має свій контекст. 13 вересня 2018 року була зареєстрована громадянська петиція №937 під назвою “Проти будь-яких запроваджень релігійних уроків у навчальний процес”, яка до 28 вересня зібрала необхідний мінімум у 250 голосів. Автор цього клопотання стверджує: „… в Конституції чітко і ясно написано, що церква відокремлена від держави. Прошу підтримати петицію про заборону внесення предметів релігійного спрямування у навчальний процес у школах.”

Чи країни Європейського Союзу, які в своїх конституціях зберігають розділ держава-церква, роблять такі ж висновки з нього, що і автор петиції?

На це питання вже віповідав п.Юрій Решетніков ще у 2012р. у журналі «Науковий вісник», стаття п.т. “Демократичне письмо”: „Говорячи про закордонний досвід викладання в державних навчальних закладах важливо зазначити, що традиції більшості демократичних країн засвідчують, що викладання основ релігійного світогляду та етики в системі світської освіти є цілком можливим. У конституціях багатьох європейських країн, які декларують світськість держави та її нейтральність у справах релігії, принцип відокремлення освітніх закладів від релігійних організацій доповнюється гарантіями забезпечення прав батьків на виховання та навчання своїх дітей відповідно до власних переконань (наприклад, ст. 48 та 53 Конституції Польщі тощо). Принцип нейтральності держави в її ставлення до релігії у застосуванні до державних шкіл у традиції багатьох європейських країн не означає, що такі школи мусять повністю вилучити навчання релігії зі своїх програм.”

У скількох країнах Європейського Союзу предмети духовно-морального спрямування викладаються у державних школах?
З 28 КРАЇН ЄВРОПЕЙСЬКОГО СОЮЗУ ПРЕДМЕТИ ЦЬОГО РОЗДІЛУ ВИВЧАЮТЬ У ДЕРЖАВНИХ ШКОЛАХ 24 КРАЇН. В той час як у чотирьох країнах: Нідерландах, Люксембурзі, Словенії та Франції
(крім Ельзаса і Лотарингії) викладання цих предметів відбувається в церковних установах.

У згаданих вище 24 країнах вивчення предметів духовно-морального спрямування є обов’язковим чи необов’язковим?
За даними 2015 р. у 9 країнах ЄС вивчення цих предметів є обов’язковим. Це: Австрія, Кіпр, Данія, Фінляндія, Греція, Мальта, Німеччина, Швеція та Великобританія.
Однак у 15 країнах ЄС участь у них є добровільною, тобто залежить від бажання батьків або самих учнів, найчастіше віком від 14 років. Це: Бельгія, Болгарія, Хорватія, Чеська Республіка, Естонія, Іспанія, Ірландія, Литва, Латвія, Польща, Португалія, Румунія, Словаччина, Угорщина та Італія.

Як у випадку, коли предмет є обов’язковим, так і тоді, коли є факультативним, учні, як правило, мають вибір між об’єктами більш релігійного спрямування (наприклад, християнська етика) або більш світським (наприклад, загальна етика).

Яким є відвідування даних предметів, якщо вони не є обов’язковими?
Для прикладу проаналізуємо Польщу. Дані 2015 р. говорять про те, що в Польщі уроки релігії або етики відвідували 97% учнів. 91,5% старшокласників та 86% учнів середніх шкіл.

Якою є правова база для присутності цих предметів у державних школах?
У АВСТРІЇ, Іспанії, Німеччині та Польщі навчання цих предметів відбувається на основі положень конституції.
В австрійській правовій системі, де релігія є обов’язковою, було написано, що “викладання релігії в школі є корисним для суспільства”, оскільки “австрійська та європейська культура базується насамперед на християнстві”.
У НІМЕТЧИНІ уроки релігії також відбуваються відповідно до законодавства та фінансуються урядом. Відповідно до ст. 7 пар.3 німецької Конституції, рівень катехизації в школі не може бути нижчим, ніж інші предмети. У всіх державних школах є дві години релігії на тиждень.
В ІСПАНІЇ школа несе відповідальність за організацію уроків релігії відповідно до закону, який підкреслює, що це спосіб “передачі культурної спадщини”.
У ПОЛЬЩІ ст.53 конституції вказує, що “… релігія церкви або іншого релігійного об’єднання з регульованою правовою ситуацією може вивчатися у школі, але свобода совісті та релігії інших людей не може бути порушена”. Другий спосіб правових положень про викладання релігії в державних школах – це угоди (так звані конкордати) з окремими конфесіями католицьких чи протестантських церков, які регулюють викладання цих предметів у школах (Литва, Італія, Польща, Латвія, Австрія, Хорватія та багато інших).

Цілі вивчення предметів духовно-морального спрямування ?
На основі офіційних документів ми можемо розрізняти різні заявлені цілі, які хочемо досягти завдяки цим предметам. Ось найпоширеніші з них:
а) “Знати коріння своєї культури”. Там, де участь у релігійній освіті є обов’язковою, (але не тільки там) знання християнства трактується як найважливіший елемент європейської культури та культури власної країни, який потрібно знати навіть невіруючим (напр.
Іспанія, Італія, Данія).
б) Особиста зрілість. Офіційною ціллю є особиста зрілість учня, для якої відповідно намірів законодавця духовний компонент є незамінним (наприклад, Португалія).
в) Виховання цінностей. Метою є моральне та етичне виховання, що показує цінності на яких формується суспільство Європи та даної країни. Оскільки ці цінності переважно християнські, то домінуючою є християнська етика. Допомога родинам, зміцнюючи систему цінностей у дітей (наприклад, Польща).
г) Релігієзнавство. Отримання інформації про християнство та інші світові релігії. Хто платить?
У всіх країнах, де релігійна освіта є державною системою освіти (як обов’язковою, так і добровільною), вона фінансується з державних коштів. Ці кошти витрачаються на оплату вчителів, підручників тощо.
Це відповідає принципу демократичної правової держави, який визнає, що якщо батьки несуть відповідальність за виховання дітей та бажають наявності релігії в школі, держава зобов’язана це забезпечити.

Висновки:
1. Практика викладання релігійно орієнтованих предметів є поширеною в європейських
демократичних країнах, зокрема в тих, законодавство яких проголошує світськість держави та її відділення від релігії. Таким чином, протягом більше 200 років викладання предметів духово-морального спрямування є постійним елементом державних шкіл Європи. Про це свідчить той факт, що 24 із 28 країн Європейського Союзу розглядають цю практику як стандарт.
2. Традиції провідних демократичних країн засвідчують, що це викладання можливе, але доповнене виразними гарантіями батьківських прав на виховання та навчання дитини відповідно до власних переконань. Підтвердженням є факт, що в більшості країн ЄС це
навчання не є обов’язковим, а відбувається за бажанням батьків або учнів (по досягненню певного віку).
3. Всі країни Європейського Союзу мають культуру з християнським корінням, але багато з них є мультиконфесійними. Отже, можна зробити висновок, що багатоконфесійність не перешкоджає викладання цих предметів у державних школах
4. Аналізуючи цілі, які держава ставить перед предметами духово-морального спрямування, вона бачить у них можливість морально-етичного виховання
молодого покоління (виховання доброго громадянина) та кращого залучення учнів до культури своєї країни.

o. Міхал Воцаль (Комісія у справах душпастирства молоді при Конференції Єпископату Римсько-Католицької Церкви в Україні).

Сім’я – це не є витвір суспільства, ані втілені ідеї якихось вибраних осіб. Творцем сім’ї, фундаментом якої є чоловік та жінка, поєднані в Таїнстві Подружжя, являється сам Бог. Уже на перших сторінках Біблії, у книзі Буття, читаємо про створення чоловіка і жінки та про їх покликання стати одним цілим у подружжі і передати життя: «Будьте плідні та множтеся, і наповняйте землю» (Бут 1, 28). Передавання життя, до якого Бог покликав батьків, не обмежується лише до народження дитини і турботи про неї, але має також вимір духовний і суспільний. Саме завдяки вихованню, батьки обдаровують своїх дітей життям, згідно Божого Закону та людських цінностей. Якраз сім’я, а в ній батьки, мають перше і незамінне право, і обов’язок виховання свого потомства.

Під час Таїнства шлюбу священик запитує наречених: «Чи ви готові з любов’ю прийняти від Бога потомство та ви¬хо¬вувати його, згідно з законом Христа і Його Церкви?» Згода на саме такий Божий план для подружжя є не лише умовою дійсності Таїнства подружжя, але також відкриттям на Боже благословення у вихованні дітей. Господь прагне через батьків благословити їх дітей, щоб були щасливими тут, на землі, та колись у вічності. Ніхто не є досконалим, також батьки у вихованні своїх дітей, і навіть при великому бажанні добра своїм нащадкам, часто можуть допускатися помилок. Не кожен має вроджений педагогічний талант так, як не кожен має талант малювати, але знаємо, що завдяки навчанню, майже всі опановують основний рівень мистецтва. Тому батькам необхідно просити про допомогу і мудрість у Бога, постійно черпати із скарбниці християнської педагогіки.
Виховати дитину- це не те саме, що виростити, вивчити, чи «пустити у люди». Скільки знаємо дорослих людей, які мають освіту, роботу, житло, навіть родину, але вони самі не щасливі, а їхнє життя стало тягарем для інших. Людина вихована «згідно з законом Христа» – це не лише культурна, людина, а передусім, це особа, яка понад усе любить Бога «всім серцем своїм, всією душею своєю, всією думкою своєю», а ближнього свого, як себе самого. Отже, дуже важливо, щоб батьки постійно запитували себе, як ми виховуємо своїх дітей, з якою метою, якої ієрархії цінностей навчаємо… Чи задумувалися ви над питанням, що про вас думають ваші діти. Чи відомо їм, що для вас найважливіше, щоб вони у своєму житті на перше місце ставили Бога, а не навчання, роботу, відпочинок, відносини?
Якщо помічаємо, що незважаючи на наші зусилля, ми не осягаємо бажаної мети у вихованні, тоді треба переглянути також методи виховання, можливо, де-які потрібно скоригувати або навчитися нових. Здається, що найгірша ситуація це тоді, коли батьки говорять, що вони все знають і не потребують вчитися, ані щось у собі змінювати. Вчитися для християнина – це пізнавати Правду, яка визволяє, без якої немає вічного життя. Христос приносить нам також правду про нас самих, наші відносини. Не можна бути християнином тільки у якійсь одній сфері життя, напр. релігійній, а вже у сфері відносин чи виховання керуватися лише своїми принципами. Віруюча людина, знає, що без Божої мудрості не виховає по-справжньому, тому постійно запитує Господа, також і про те, чи я дійсно люблю своїх дітей, чи даю їм добрий приклад любові Бога і людей, чи методи, які застосовую, не принижують їхньої гідності, чи наша сім’я, дім є подібним до Дому з Назарета, в якому постійно присутній Ісус. Відкритість на Божі натхнення та готовність до навернення і змін є шляхом, на який нас постійно запрошує Христос.
Що ми як батьки, вихователі своїх дітей можемо зробити для того, щоб наша сім’я, наш дім, стали подібними до дому з Назарета?
Подбайте про своє особисте духовне життя
Дати іншим можемо лише те, що самі маємо. Якщо батьки мають особисті відносини з Богом: спілкуються з Ним у молитві, слухають у Божому Слові, приймають у Святих Таїнствах, наповнені Його любов’ю – то цим зможуть поділитися із своїми дітьми. Бог хоче справжнього добра вашій дитини, тому завжди підкаже те, що буде для неї найкраще. Запитуйте Бога, який Його план для вашої дитини, яке покликання, щоб допомогти їй його розпізнати і ним жити.
Постійно працюйте над відносинами в подружжі
Найкращі умови для виховання дітей там, де діти є свідками взаємної любові і поваги між їх батьками. Дбайте про свої відносини через спільну молитву, відкрите спілкування, виділяючи час один для одного, спільно відвідуючи реколекції, духовні зустрічі. Ваша подружня любов для дитини є найбільшою школою того, що означає любити, як прощати і просити пробачення, як боротися із своїм егоїзмом, бути вдячним, як по-Божому переживати кризи, труднощі. Дослідження показують, що для дитини розлучення батьків є більшою травмою, ніж смерть одного з них. Розлучення перекреслює любов між батьками, котрі для дитини є найважливішими у світі. Сьогодні, коли навколо нас часто говориться про розлучення, діти особливо вразливі на напружені відносини між своїми батьками. Страх, який вони носять у собі, забирає в них радість життя, а згодом виражається у замкнутості, неспокійних снах, нервових зривах, хворобливості та ін. Якщо батьки дійсно люблять свою дитину, то повинні зробити все для того, щоб зберегти своє подружжя і працювати над покращенням взаємних стосунків. Пам’ятайте, що у Божій ієрархії цінностей на першому місці має бути Бог, на другому – чоловік/дружина, на третьому – діти, потім батьки, друзі.
Живіть цінностями, які хочете передати своїм дітям (особистий приклад)
Часто батьки поділяють світ на «світ дітей», в якому нічого не можна, і «світ дорослих», в якому майже все можна. Отже, діти повинні знати, що не можна красти, брехати, говорити погані слова, пропускати катехезу чи недільну Службу Божу, ображати інших, дивитися деякі фільми, вживати алкоголь… і так далі. У той же час виявляється, що у світі дорослих все це допускається. Наприклад: тато може по телефону збрехати мамі, що він вже їде додому, а в дійсності сидить з друзями, мама може взяти гроші в кишені батька і не сказати йому про це, дорослі можуть і сказати погане слово, як їх хтось розсердить, посміятися з інших, обговорити, не піти в неділю на Службу Божу, бо треба їхати на базар, чи зробити якусь роботу…, а коли в Церкві організовуються якісь зустрічі чи катехизи для батьків, вони часто мають виправдання, щоб не піти … Нажаль, діти все це бачать.
Отже, коли дитина входить у підлітковий вік, коли їй здається, що вона вже доросла, принаймні хоче такою бути, вона також хоче жити так, як живуть дорослі. Часто саме тоді батьки переживають розчарування у своїх дітях, яким стільки доброго говорили. Діти потребують бачити приклад дорослих, для яких є певні цінності, принципи, життєві правила, які стосуються всіх і завжди, і з яких не виростаємо.
Прийміть дитину такою, яка вона є
Прийняти дитину – це захоплюватися нею як особистістю, радіти з її присутності, бути вдячним Богові за її життя, стать, таланти. Це також не порівнювати її з іншими, братами, сестрами, друзями. Прийняти – це погодитися на її недосконалість, вади, меншу обдарованість, іноді хворобу. Не принижуйте дитину накидаючи на неї ярлики, обзиваючи її чи глузуючи з неї.
Своєю присутністю, поглядом, словом виражайте дитині своє захоплення нею як особою: «Як добре, що Ти є!». Так, як захопився Бог, створивши перших людей, «І все було дуже добре!» Таке прийняття додає крил, дає бажання жити і творити, спонукає до змін, підтримує коли важко.
Подаруйте присутність тата
По мірі свого розвитку дитина відривається від матері і спонтанно шукає відносин із батьком. Вона потребує його присутності, зацікавлення нею, її щоденним життям. Батько для дитини є точкою опори в цьому світі, його присутність створює атмосферу безпеки, захисту. Діти, які чують від тата слова, сказані із задоволенням і гордістю: «Це мій син» чи «Це моя дочка», почуваються безпечно і відважно йдуть відкривати світ. Вони потребують татової рішучості, відваги, прикладу, як перемагати труднощі, як жити по-християнськи, дисципліни, системи цінностей…. Для них дуже важливі слова і жести батька, якими він говорить дитині, що її любить такою, яка вона є, що поважає, цінує, радіє з її життя і вірить в неї. Батько ніколи не може сказати дружині: «Ти виховуєш дітей, а я заробляю гроші», бо вона ніколи не виконає ролі батька у вихованні. Однією з найчастіших причин розвитку гомосексуальних нахилів у хлопців є брак в їхньому житті присутності батька (фізичної і психічної), який би мав з ними добрі відносини. Коли вони шукають собі партнерів, то передусім шукають у них свого тата, який скаже, що любить, зрозуміє. Однак, цю потребу здорової любові чоловіка (тата) неможливо в дорослому віці замінити жодними іншими відносинами. Також дівчинка, яка не досвідчила любові свого тата, коли входить у період дозрівання, часто легко віддається в руки першого хлопця, шукаючи у нім любові батька.
Подаруйте любов мами
Дитина, незалежно від віку, потребує від мами її безкорисливої любові, яка буде виражатися в її фізичній та психічній присутності, зацікавленні справами дитини, її переживаннями. Мама ніколи не повинна карати дитину, говорячи: «Не буду тебе любити, якщо щось не виконаєш, або не будеш відповідно поводитися». Саме завдяки любові мами, дитина має зрозуміти, на чому полягає безкорислива любов, якою також нас любить Бог. Нам можуть не подобатися якісь вчинки дитини, і вона має про це знати. А якщо потрібно понести якесь покарання, то нехай це не буде шантажування нашою любов’ю.
Беріть активну участь у житті дітей
Цікавтеся не тільки тим, що їдять ваші діти чи в що одягаються, як навчаються, але також пізнавайте їх внутрішній світ. Що діється в серці вашої дитини, чого вона боїться, за що переживає, що дає її радість, а що болить… ? Знаходьте час на відкриті розмови з кожною дитиною зокрема, в яких зможете більше слухати, ніж говорити.
Не залишайте своїх дітей, виїжджаючи на заробітки, діти потребують вашої фізичної і психічної присутності. По телефону всього не розкажеш, не побачиш і не відчуєш.
Вчіться і змінюйтеся (навертайтеся) разом з дітьми
Покажіть своїм дітям, що наше навернення, це завдання на все життя. Не бійтеся говорити про свої помилки, які зробили, і показувати, як ви з цим боретеся. Ідіть до сповіді разом з дітьми. Беріть участь у реколекціях, різних релігійних і просвітницьких заходах. Разом моліться, читайте Слово Боже і шукайте у ньому відповіді на свої життєві запитання.
Підтримуйте дитину у боротьбі зі злом
Ніхто з нас, замість дитини, не виграє битви за добро, яка відбувається у її серці. Цю битву може виграти лише вона сама, якщо буде наповнена Божою силою і матиме підтримку своїх батьків. Особливо цієї підтримки батьків потребують підлітки, молодь, які стоять перед багатьма спокусами цього світу. Говоріть своїм дітям, що ви за них молитеся, щоб Бог дав їм сили вибирати те, що добре. За святим Хосемарією Ескріва можемо сказати, «що ми повинні стати друзями наших дітей: друзями, яким вони довіряють труднощі, з якими радяться в проблемах, від яких сподіваються отримати ефективну та сповнену любові допомогу».
Не йдіть на компроміс із цінностями, виправдовуючи себе тим, «що всі так живуть» або «всі так роблять». Життя вашої дитини – єдине і неповторне, а спасіння її душі – найважливіше.
Підсумовуючи наші роздуми, варто відмітити, що виховання є дуже відповідальним і важливим покликанням, в реалізації якого необхідна нам допомога Бога. Дім у Назареті був особливим, тому що в Ньому був присутній Ісус. Якщо ми запросимо Христа в наші родини, спільноти, школи, місця відпочинку і будемо співпрацювати з Його благодаттю, зуміємо передати наступному поколінню те, що найважливіше.
Д-р Тереза Андрущишина, християнський педагог, сімейний консультант