В «Листах Крутеня» Льюіс описує віруючу жінку, з почуттям гумору. Це була молода християнка, з якою зустрічався чоловік – «підопічний» одного з титулованих чортів.
Її жива віра, яку вона визнавала і свідчила з радістю, притягувала цього чоловіка, що дуже дратувало пекельних охоронців. Вони з занепокоєнням намагались послабити у жінки почуття гумору та смішливості.
І сам Честертон, літературою якого захоплювався Льюіс, був людиною, повною гумору. І хоча Льюіс (молодший на 24 роки) був у той час атеїстом і не погоджувався з Честертоном в загальних питаннях, однак зміг визнати, що добро та гумор, які ллються зі сторінок книг цього автора, приваблювали його. Льюіс бачив їх шарм, як чоловік, який милується красою жінки, з якою не хоче вступати в шлюб. «Молода людина, що хоче бути атеїстом, мусить дуже прискіпливо обирати літературу» – так підсумував Льюіс зустріч з християнською духовністю, що випромінює гумор.

З 5 по 10 серпня в с. Піонерському під Маріуполем зустрілись волонтери з різних католицьких об’єднань для того, щоб провести для місцевих дітей тиждень літнього табору. Разом з волонтерами прибув і єпископ Віталій Кривицький.

Вже четвертий рік в Піонерському, в центрі “Ковчег”, проводить свою діяльність Християнська служба порятунку. Керує роботою подружжя Завадських, Володимир та Оксана. На їх плачах і молитовні зустрічі, і гуманітарна допомога потребуючим, і заняття з дітьми в школі та дитячому садочку… Під час літніх канікул з червня по серпень на території колишнього піонерського табору Оксана проводить дитячий табір для дітей як Піонерського, так і інших сіл. У цей час “Ковчег” перетворюється на велику родину, де ночують учасники табору. Ось в таку родину з 5 по 10 серпня і завітала католицька молодь. Тут була представниця домініканського молодіжного душпастирства – Люба, францисканського душпастирства – Ірина, а також салезіянські аніматори Іванка та Маричка під керівництвом с. Наталії Вакулішіної. Очолила роботу табору на цей період салезіянка – співпрацівник з Одеси Пономаренко Олена. Також з Одеси приїхала і військовий капелан Олена Жевець, яка з радістю допомагала в усіх хатніх справах “Ковчега”.
Духовно підтримував та допомагав в роботі табору єпископ Віталій Кривицький, який приїхав не з порожніми руками, а великим подарунком – морозильною камерою для місії.

Як щороку, у серпні урочисто згадуємо кінець земного життя Марії. Як щороку, можна почути, що деякі католики в Україні називають цей день Внебовзяттям, а інші – Успінням. Багато з них вважають, що ці слова є синонімами. Мій аналіз цих понять хоче показати, що вони мають різне значення.

Православна Церква вірить, що перед взяттям з душею і тілом до Неба Марія померла. Слово «успіння» описує власне момент смерті, яка однак не закінчилася розкладанням тіла. Відповідно до думки православних теологів, після своєї смерті Марія повернулася до життя, а потім була взята до Неба. Інші додають, що тіло Богородиці було перенесене до гробу біля Оливної гори. Через три дні після її смерті на це місце прибув апостол Тома, який увійшов до гробу, але не знайшов її тіла.

В Католицькій Церкві цей момент авторитетно описує апостольська конституція Пія ХІІ „Munificentissimus Deus” (1950 р). В ній йдеться про внебовзяття Матері Божої з душею і тілом. Проблема смерті Марії в догматичному визначенні залишилася відкритою. Іван Павло II заявив, що Пій XII вважав недоцільним урочисте оголошення Смерті Марії, щоб усі католики мали прийняти цю правду. Це означає, що дискусія між католицькими богословами, між так званими морталістами та імморталістами, триває.

Відповідаючи на заголовне питання, заохочую українських католиків вживати слово «внебовзяття», тому що папа Пій ХІІ не проголосив смерть Марії, отже, ми теж цього не робімо!

о. Міхал Воцял  SDB – докторант теології духовності (Університет кард. Стефана Вишинського – Варшава)

З нагоди першого Міжнародного дня захисту двох життів, тобто матері та ненародженої дитини, Аргентинська Єпископська Конференція висловила свою підтримку цій ініціативі та всім тим, хто конкретними діями захищає життя людини на всіх його етапах.

Дорогі друзі, шукаєте своє покликання? Заохочуємо більше дізнатися про Францисканський орден світських.  Можливо, це ваша дорога до Господа.

Найбільш оригінальною постаттю в історії Католицької Церкви є св. Франциск Ассізький (1182-1226 р.р.). Протягом  останніх восьми століть він постійно пробуджує велику зацікавленість людей Євангелієм та заохочує до наслідування  Ісуса Христа: вбогого,смиренного, покірного, лагідного й постійно радісного в любові.

Заснування францисканських спільнот почалось у ХІІІ столітті. Особливий спосіб життя  св.Франциска за Євангелієм дав початок великому руху віднови Церкви, що охопив також і тих, хто не міг вступити до Першого, чоловічого Ордену – Ордену Братів Менших чи Другого, жіночого – Ордену Бідних Дам або Клариссок. Це братерство світських  на початку мало назву Ордену  Братів і Сестер Покути, пізніше   увійшло  в історію під назвою Третього Францисканського  Ордену (Терціарії), і  тепер називається Францисканським Орденом Світських .
Ідея  створення Ордену для   тих світських людей, які бажали вести поглиблене духовне життя згідно Євангелії  та апостольську працю, але не могли вступити до Першого чи Другого Ордену через  професійні чи сімейні обов’язки, зароджується у св. Франциска під час апостольських мандрувань  .
Повернувшись до Святої Марії  Порціунколе, в те ж місце, де взяв свій початок Орден менших братів, Франциск   разом з братами  почав  широку  євангелічну діяльність, «там же отримав від Її благодаті підтримку і допомогу»(Св.Бонавентура із Баньореджо «Велика легенда» ІУ,5)

Запалені його проповідями, надзвичайно багато людей забажали згідно з настановами чоловіка Божого  «зв’язати себе новими  обітницями  покути». У 1221 році Франциск проголошував проповідь у місцевості Ціннара , в Умбрії, після чого багато чоловіків та жінок  різного соціального стану, які прагнули жити за Євангелієм за прикладом  Франциска, звернулись до нього  з проханням порадити, що вони повинні робити, щоб наблизитись до Бога. Франциск відповів їм, що  необхідно повернутися до щоденних обов’язків, а він невдовзі покаже їм дорогу. Саме цим часом датується прийняття перших мирян – подружжя Луккезія та його дружини Буанадонни з містечка Поджібонсі поблизу  Сієни.( о.Пєтро Россі OFM « Шедевр святого Франциска»)

Правила Ордену Братів і Сестер Покути – «Memoriale propositi»  у 1221 році затверджує папа Гонорий ІІІ.( о.Пєтро Россі OFM « Шедевр святого Франциска»).

Проголошення «Memoriale propositi», першої Регули, ознаменувало офіційний початок діяльності  Ордену.  Членами Третього чину , могли стати всі: священники, миряни, незаміжні, вдови, одружені, якщо вони були католиками, вірними Церкві. Вони могли жити у своїх домах християнським життям, чинячи добрі діла, зокрема  справи милосердя.
Той, хто вступав до Чину  братів і сестер Покути, зобов’язувався помиритися з ворогами, повернути майно, нажите нечесним способом, платити церковну десятину; написати відповідно до закону власний заповіт, щоб після його смерті не виникли чвари між спадкоємцями; ніколи не носити зброї; ніколи не клястися, за винятком випадків, коли Церква це дозволяє, наприклад, для захисту віри, для закріплення  миру, для того, щоб дати  покази у суді, не приймати громадських почестей.

ІСТОРІЯ РОЗВИТКУ ФОС.

Заснований  Орден Братів і Сестер Покути (названий пізніше Третім Францисканським Орденом)  швидко поширювався. Спочатку в усій Італії, а пізніше в інших країнах, куди прибували брати Першого Ордену св. Франциска.

Світські францисканці діяли в усіх сферах, зокрема, в цехових та ремісничих гільдіях. Можна сказати, що середньовічний феодалізм був поборений завдяки почуттю братерства і рівноправ’я Третього Ордену. При кожній спільноті з являлися притулки та богадільні, що утримувалися на великодушні пожертвування всіх братів. Францисканці світські вважали цілком природнім, що бідні мають право на співчуття, тому зазвичай називали їх «нашими панами і господарями».

Спільноти поширились не тільки в Італії, але й по всій Європі. Наступив час, коли виникла потреба в точній практично-юридичній систематизації розпоряджень, заборон, порад, закликів.
Микола ІУ, перший францисканський Папа, переглянув і доповнив Регулу 1221 року. Робота його не була легкою: йшлося про пристосування Регули до вимог тогочасного життя і до внутрішніх змін у самому Ордені. Затвердження та обнародування Регули відбулося 18 серпня 1289 року знаменитою буллою «Supra Montem».

30 травня 1882 року Папа Лев ХІІІ доопрацював Регулу 1289 року, виклавши нову редакцію більш  стисло та лаконічно. Про цю Регулу було сказано: «шедевр ясності, зразок юридичного стилю, досконалий кодекс суспільного апостольського служіння».

Остання редакція Регули, якою сьогодні керуються світські францисканці, була  переглянута та скорегована  24 червня 1978 року, затверджена апостольським листом «Seraphicus Patriarca» Папи Павла УІ під час ІІ Ватиканського Собору, який звернув увагу на  необхідність присутності та свідоцтва світських католиків у будь-якому середовищі,.  В новій назві було додано прикметник «світський», і тепер його офіційна назва – «ФОС» («Францисканський Орден світських»). Однак назва «Третій Францисканський Орден» можлива для вживання.

Францисканський Орден світських (ФОС)  належить до Римо-Католицької Церкви, живе францисканською духовністю в спільнотах   під духовним керівництвом  Першого Францисканського Ордену та Третього Регулярного Ордену (ТОР).

В Україні перші спільноти Світських францисканців з’явилися уже в ХІУ столітті. Такий спосіб життя у євангельському братерстві завжди захоплював народ нашого краю. Жорстоке переслідування після Жовтневого перевороту не могло знищити в серцях людей прагнення того чарівного шляху до  Небесного Отця, який нам був вказаний св. Франциском. Переслідувані терціарії пронесли крізь десятиліття перлини віри та  францисканської духовності. Зараз в Україні близько 1100 членів ФОС, об’єднаних в більш, як 50 спільнот.

Орден  дав зі своїх рядів велику кількість святих та блаженних. Церква зарахувала до сонму святих 112 осіб з Францисканського Ордену Світських, серед яких є папи і кардинали, єпископи та священники, письменники та митці, підприємці та робітники. Їх діяльність принесла користь Церкві та суспільству. Найвідоміші із них: король Франції Людовік ІХ, свята Єлизавета, дочка угорського короля, Папа Лев ХІІІ, Папа Бенедикт ХУ, Томас Мор, Ігнатій Лойола, Жан-Марі Віанней, Джованні Боско. І сьогодні  проходять беатифікаційні процеси брати і сестри з його лав.

Життєздатність  Третього Францисканського Ордену засвідчена також плеядою відомих людей, що своєю культурною діяльністю вплинули на життя Церкви і суспільства. Один з дослідників францисканського руху  сказав: «Саме світські францисканці середньовіччя змінили суспільні відносини, започаткували нові звичаї та стосунки між людьми» (С.Сесі «Originalitta del Terz Ordine francescano», Assisi,1969, стор.17).Ось деякі імена відомих світських францисканців: Данте Алігьєрі, Леонардо да Вінчі,Христофор Колумб, Амеріго Веспуччі, Мікеланджело Буанаротті, Галілео Галілей, Мікель Сервантес, Васко да Гама і т.д.

https://ofs.org.ua/history.html