27-29 вересня 2019р. – смт. Тиврів
(Вінницька обл.)
(початок в п’ятницю о 17.00, закінчення в неділю обідом)

Підготовка до зрілого переживання любові у Таїнстві Подружжя в наш час є однією з найбільш невідкладних потреб. Тому заохочуємо молодих людей, які серйозно ставляться до Таїнства Подружжя, та тих, які щойно розпочали подружнє життя, взяти участь в цих реколекціях.

РЕКОЛЕКЦІЇ ДЛЯ НАРЕЧЕНИХ ДАЮТЬ МОЖЛИВІСТЬ:
Краще пізнати один одного, взаємні очікування;
Поглибити важливі теми, які стосуються подружнього життя;
Навчитися розв’язувати конфлікти;
Зачерпнути досвіду подружнього життя від інших;
Дізнатися про основи християнського подружжя та як у вірі та любові будувати щасливу родину.

УЧАСНИКИ:
наречені та новоодружені

ВЕДУЧІ:
священик, подружжя, сімейний педагог-психолог
МІСЦЕ ПРОВЕДЕННЯ:
Тиврів, Костел (Монастир Місіонерів Облатів), вул. Леніна 18, Вінницька обл.

KОШТ:  440 грн з особи (харчування і проживання за вікенд) – Тиврів

З СОБОЮ ВЗЯТИ: Святе Письмо (якщо є), зошит і ручку, постільну білизну
КОНТАКТ: Пані Тетяна – тел. +380985302191,
Пані Юлія – тел. +380673841376

Наречені, які візьмуть участь у цих реколекціях, за згодою свого настоятеля можуть бути звільнені з деяких передподружніх катехиз у своїй парафії.

ЗГОЛОШУВАТИСЬ: найпізніше 10 днів до початку реколекцій (кількість місць обмежена!)
Дієцезіальне Душпастирство Родин Кам’янець-Подільської дієцезії РКЦ

14 вересня, у Митрополичій Семінарії св. Йосипа, єпископ Віталій Скоморовськй, Луцький ординарій, звершив обряд admissio, тобто офіційно прийняв кандидатів до таїнства рукоположення. Семінаристи 5-го курсу визнали публічно перед згромадженням Церкви, вихователями та співбратами свою готовність прийняти місію служіння пресвітером.

Кандидатом до пресвітерату першого ступеня були зараховані семінаристи 5 курсу: двоє представників з Буковини – Віктор Циганюк з Чернівець та Казимир Ваврич з Старої Гути, трьох семінаристів зі Львова – Назар Зузак, Антон Лабай, Олександр Клімов та Петро Гордієнко зі Здолбунова (Волинь).

Звертаючись до кандидатів єпископ Віталій закликав дивитись на хрест з вірою та на початку своєї промови владика пригадав слова Вчителя: ʺХто йде за мною і не бере свого хреста не може бути моїм учнемʺ – і додав – дивитися з вірою на хрест – означає визнати хрест спасенним, побачити в темряві і безсенсовності сенс спасіння. Це є переможна дорога Ісуса Христа, у випробуваннях досвідчити спесенну силу хреста.

Кандидатура – це послуга, котру уділяє єпископ семінаристам V курсу, котрі починають приготування до прийняття духовного стану. Також кандидатура є видимим знаком готовності прийняти священство, обряд admissio (з латинської – готовий до прийняття місії). Семінаристи також отримали брев’ярій та від цього дня моляться молитвою Церкви.

Автор : Олександр Кусий

Надзвичайний місійний місяць з метою поглиблення усвідомлення важливості місій та місійного перетворення душпастирства проголосив Папа Франциск на жовтень 2019 року. Про це йдеться у листі, адресованому кардиналові Фернадо Філоні, Префектові Конгрегації Євангелізації народів, оприлюдненому 22 жовтня 2017 р., з нагоди Всесвітнього місійного дня.

Ця ініціатива Папи Франциска пов’язана із сторіччям оприлюднення Апостольського листа його попередника Венедикта XV «Maximum illud», що побачив світ 30 листопада 1919 року та яким тодішній Наступник святого Петра прагнув дати новий запал місійній відповідальності. Святіший Отець пригадує, що після жахіть першої світової війни його попередник усвідомив необхідність переосмислення місійної діяльності, дбаючи про те, щоб «очистити її від будь-яких колоніальних нашарувань» та тримати її здалеку «від націоналістичних та експансіоністських намірів, які спричинили чимало лиха».

«Божа Церква є вселенською, жодним чином вона не є чужою серед будь-якого народу», – писав він, закликаючи також відкинути всілякі форми інтересів, оскільки «лише благовість та любов Ісуса Христа, поширювані через святість життя та добрі діла, є підставою місій». Таким чином, Венедикт XV дав особливий імпульс missio ad gentes, щоб пробудити, особливо, серед духовенства, усвідомлення місіонерських обов’язків.

Як зазначив Папа Франциск, те, що лежало на серці Венедиктові XV сто років тому і про що п’ятдесят років тому пригадував документ Другого Ватиканського Собору про місії, «залишається повністю актуальним і сьогодні». Святий Іван Павло ІІ в енцикліці «Redemptoris missio» у 1990 році писав, що «Христова місія, доручена Церкві, ще далека від свого завершення» і що «погляд на загал людства показує, що ця місія ще перебуває на початку і що ми повинні всіма своїми силами анґажування на служіння їй».

Святіший Отець пригадав, що його святий попередник закликав Церкву до «оновленого місійного заанґажування», оскільки місія «оновляє Церкву, зміцнює віру та християнську ідентичність, дає новий ентузіазм та нові спонуки. Віра зміцнюється, коли її даруємо».

Тож посилаючись вже на своє Апостольське напоумлення «Радість Євангелія», Папа Франциск зазначає, що прагнув наново представити Церкві це її «невідкладне покликання», пригадуючи про те, що «сьогодні нам вже не потрібне просте адміністрування», і заохочуючи християнські спільноти до душпастирського й місійного навернення, входячи в усіх регіонах світу в стан «постійної місії». Святіший Отець ще раз пригадав про необхідність подбати про те, щоб «звичаї, стилі, розпорядки, стилі мовлення та кожна церковна структура ставали відповідними каналами євангелізації» і що реформування структур слід розуміти лише в цьому напрямку: «зробити все для того, аби всі вони ставали більш місійними».

«Апостольський лист “Maximum illud” з пророчим духом та євангельською свіжістю закликав виходи за межі націй, аби свідчити спасенну Божу дію через вселенську місію Церкви. Нехай же наближення його сторіччя стане спонукою долати постійну спокусу, що приховується за кожним церковним зосередженням лише на собі, у кожному прояві замкненості у власних безпечних межах з почуттям самодостатності, у кожній формі душпастирського песимізму, в кожній безплідній ностальгії за минулим, аби, натомість, відкриватися на радісну новизну Євангелія. Також і в ці наші дні, позначені трагедіями війни та підбурювані скорбним бажанням наголошувати на відмінностях та розпалювати сутички, нехай же до всіх з оновленою ревністю доноситься Добра Новина про те, що в Ісусі прощення перемагає гріх, життя завдає поразки смерті а любов перемагає страх, вливаючи довіру та надію», – побажав Папа, додаючи:

«Саме з такими думками, прислухавшись до пропозиції Конгрегації Євангелізації народів, проголошую Надзвичайний місійний місяць на жовтень 2019 року з метою ще більше пробудити усвідомлення важливості missio ad gentes та з новим поривом повернутися до місійного перетворення життя та душпастирства». У цьому контексті Святіший Отець доручив кардиналові Філоні та очолюваній ним Конгрегації Євангелізації народів, як також Папським Місійним Установам завдання розпочати приготування до цієї події.

«Нехай же надзвичайний місійний місяць стане нагодою для щедрих і плідних благодатей з метою поширювати ініціативи та помножувати, особливим чином, молитву, що є душею кожної місії, звіщення Євангелія, біблійну й богословську призадуму над місією, діла християнського милосердя та конкретні заходи співпраці й солідарності між Церквами, аби пробудився й ніколи не згасав місійний ентузіазм», – підсумував Папа Франwww.archivioradiovaticana.va

«Гумор Бога» проявляється ще і втому, що Він ніколи не втомлюється та не нудиться сотвореним всесвітом. Трактує його завжди в тією самою новизною.

Честертон влучно трактує цю думку: «Дітям, які мають велику життєву силу та експансивність, подобаються речі, що повторюються в незмінній формі. Вони говорять: зроби ще раз! І доросла особа робить це ще раз, вмираючи від нудьги, бо у неї немає стільки енергії, щоб отримувати задоволення від монотонного процесу. Можливо, Бог має постійну ненаситність дитини. Ми – люди, що згрішили та подорослішали, але наш Отець є молодший за нас. Йому не набридають ігри і щодня зранку Він говорить сонцю: «Ще раз», і місяцю щовечора повторює «Ще раз». І сонце сходить щоранку, а місяць щовечора. Ту терпеливість Бога та Його схильність до починання з початку ми бачимо і на сторінках Біблії. Він постійно давав людям шанс, хоча вони стільки разів Його підводили.

В певному сенсі можна сказати, що Бог «бавиться» зі своїм творінням. Воно для Нього є неустанним джерелом радості. Крім того, Його діяльності притаманна свіжість, тому воно також багато на несподіванки та парадокси.

(о.  Mіхал Воцял „Роль гумору в християнській духовності на підставі творчості Г.К. Честертона та К.С. Льюїса. Варшава, 2005)