У Львові вдруге відбудеться Великий різдвяний концерт «NOEL»!

24 січня , у Центрі Довженка, гурт “Lux Mundi” спільно з хором “TAIZE LVIV”, та великим збірним оркестром , запрошують усіх львів’ян та гостей міста на велике різдвяне дійство. Близько сотні музикантів одночасно виступлять на одній сцені, та виконають всім відомі, та маловідомі колядки та різдвяні пісні з усього світу. Декілька з них прозвучать вперше українською мовою, а декілька звучатимуть мовою оригіналу, ба більше, їх виконають носії цієї мови. Також можна буде поколядувати разом і всім відомі українські колядки.

« Цього року ми особливо підійшли до вибору пісень на цей концерт. Для нас було важливо аби кожен хто його відвідає, зміг ніби повернутись у ці події , у Вифлиєм, до убогих ясел. Ми передамо ці пісні у зовсім новій обробці , це буде зміна стилів, від спокійних ліричних творів, до року, джазу, та рок-н-ролу. Аби це прозвучало дійсно круто, ми зібрали великий оркестр музикантів з різних куточків України, які спеціально приїдуть до Львова аби виконати ці пісні разом з нами.» , – зазначає організатор концерту, лідер гурту Lux Mundi, Павло Ковальчук.

Запрошуємо кожного долучитись до цього дійства, і відчути радість народження Ісуса у такий незвичний спосіб.

Вхід вільний.

Початок о 19.30

Бенедикт XVI и кардинал Робер Сара в соавторстве написали новую книгу о целибате, решительно выступая против пресвитерского рукоположения женатых мужчин в Латинской Церкви.

Время выхода этого издания действительно имеет огромное значение. Книга опередила ожидаемую всеми постсинодальную апостольскую экзортацию Папы Франциска по результатам недавнего Амазонского Синода. В октябре 2019 года в Ватикане состоялась встреча, на которой было предложено разрешить рукоположение женатых мужчин в пресвитеры, частично отменив таким образом целибат в Латинской Церкви.

Книга под названием «Из глубин наших сердец» (фр. De profoundeur de nos cœurs), написанная в соавторстве Папы-Эмерита и кардинала-префекта Конгрегации Богослужения и Дисциплины Таинств, будет впервые доступна широкой публике на французском языке 15 января 2020 года.

«Возможность отказаться от брака, чтобы полностью отдать себя в распоряжение Господа, является критерием священнического служения, — пишет Бенедикт XVI в новой книге. — Что касается конкретной формы целибата в древней Церкви, следует отметить, что женатые мужчины могли получить Таинство Священства лишь в случае сексуального воздержания, я имею в виду, так называемый, Иосифовский брак [Примечание команды «DOMINUS»: Подразумевается неподтверждённый брак, в котором полностью отсутствуют сексуальные отношения между супругами. Он подобен тому, что был у Святого Иосифа и Богородицы. Такой брак ещё иногда называют «Ангельским».]. Такая ситуация была вполне нормальной в течение первых веков».

Во время Амазонского Синода, прошедшего в октябре прошлого года, Отцы Синода обсуждали введение для этого региона исключения в плане целибата, а именно, возможность рукоположения женатых мужчин (viri probati, то есть состоящих в действительном браке, а не просто блудящих с женщинами) в пресвитеры.

После Синода ключевые немецкие иерархи открыто заявили, что, если исключение будет сделано для Амазонии, они тоже попытаются протолкнуть подобную идею для Германии.

В настоящий момент позиция самого Папы Франциска по вопросу частичной отмены целибата в Латинской Церкви не совсем ясна. 27 января 2019 года во время пресс-конференции по возвращении из Панамы, Папа Франциск сказал, что он «лично» считает, что «целибат — это дар Церкви» и «не согласен с тем, чтобы сделать целибат факультативным». Но добавил, что мог бы предусмотреть «некоторые возможности для очень отдалённых мест», как, например, острова Тихого океана, где существует «пастырская необходимость».

Эта позиция была отражена в итоговом документе Амазонского Синода. В разделе № 111, принятым большинством в две трети, авторы утверждают: «Мы ценим безбрачие как дар Божий (SC1967 1) в той степени, в которой этот дар позволяет миссионеру, рукоположенному в священники, полностью посвятить себя служению Народу Божьему».

Однако в документе далее отмечалось, что «некоторые [отцы Синода] выступали за более универсальный подход к этому вопросу», и поэтому предлагалось, чтобы «подходящие и уважаемые мужчины из сообщества с законно сформированной и стабильной семьёй, которые бы уже были рукоположены в постоянных диаконов и получили соответствующее для пресвитера образование», должны были быть рукоположены в пресвитеры, «чтобы поддерживать жизнь христианской общины… в самых отдалённых районах Амазонского региона».

Новая книга Папы-Эмерита и кардинала Робера Сара появляется на фоне дискуссии о женатом священстве, открытой Папой Франциском, и является голосом тех, кто не допускает подобных компромиссов с целибатом.

«Я не могу по совести, как сын Африки [Примечание команды «DOMINUS»: Кардинал Сара не просто чернокожий, но и родился, вырос и служил большую часть жизни в Африке.], поддержать идею о том, что народы на пути евангелизации должны быть лишены этой встречи со священством, жившим в полной мере, — пишет кардинал Сара в новой книге. — Народы Амазонии имеют право на полное переживание Христа-Жениха. Им не могут быть предложены “священники второго сорта”. Напротив, чем моложе Церковь, тем больше ей нужно соответствовать радикальной природе Евангелия».

Книга также выходит на фоне кризиса священнической формации и скандалов, связанных с сексуальными преступлениями. Чего стоит хотя бы ситуация с бывшим кардиналом Теодором Эдгаром Маккэриком, который был признан Святым Престолом виновным в педофилии и низложен до положения мирянина.

Во введении Папа-Эмерит и гвинейский кардинал объясняют, что издание было рождено из молчания, молитвы и серии бесед и писем, которыми они обменялись в последние месяцы.

Вместе с Доктором Церкви IV века Святым Аврелием Августином они заявляют: «Я не могу молчать! Я знаю, насколько пагубным было бы молчание для меня. Ибо я не хочу погрязать в церковных почестях, но я думаю, что именно Христу, первому из пасторов, я должен буду рассказать об овцах, вверенных моей заботе. Я не могу молчать или требовать невежества».

Как только новости о книге появились на французском языке, Марк Брамли заявил в «Twitter», что «Ignatius Press» опубликует её на английском под названием «Из глубин наших сердец: священство, целибат и кризис в Католической Церкви». Издание будет доступно для предварительного заказа в понедельник, 13 января 2020 года, и будет выслано покупателям 20 февраля 2020 года.

«Их книга не только о целибате, что само по себе важно, — сказал основатель и редактор «Ignatius Press» отец Джозеф Фессио в воскресном пресс-релизе. — Речь идёт о том, что, как сказал в своём первом абзаце Папа-Эмерит Бенедикт XVI: “священство переживает длительный кризис в течение многих лет”. Но написано в книге не только о нём: в ней есть место и мыслям о природе Церкви и христианского вероучения. Эта книга, которую все должны прочитать. Она очень мощная и личная — действительно “из глубины их сердец”».

Ключевые моменты из новой книги были опубликованы в воскресенье в качестве эксклюзивных материалов французской ежедневная газетой «Le Figaro». Здесь мы опубликуем неофициальный перевод некоторых цитат [Примечание команды «DOMINUS»: Не судите строго, так как наша команда перевела с английского то, что уже было неофициально переведено с французского на английский.]. Введение и заключение книги были написаны совместно Бенедиктом XVI и кардиналом Сара. В остальных местах автор мысли подписан.

Я НЕ МОГУ МОЛЧАТЬ

В последние месяцы, когда мир наполнился шумом, созданным странным «медиа-синодом», который имел приоритет над синодом реальным, мы встретились. Мы обменялись идеями и проблемами. Мы молились и медитировали в тишине. Каждая из наших встреч дала нам ощущение комфорта и спокойствия. Наши размышления по-разному привели нас к обмену письмами. Сходство наших интересов и сближение наших выводов побудили нас отдать плоды нашей работы и нашей духовной дружбы в распоряжение всех верующих, следуя примеру Святого Аврелия Августина. Действительно, как и он, мы можем утверждать: «Silere non possum! Я не могу молчать! Я знаю, насколько пагубным было бы молчание для меня. Ибо я не хочу погрязать в церковных почестях, но я думаю, что именно Христу, первому из пасторов, я должен буду рассказать об овцах, вверенных моей заботе. Я не могу молчать или требовать невежества». (…) Мы делаем это в духе любви к единству Церкви. Если идеология разделяет, правда объединяет сердца. Изучение учения о Спасении может объединить Церковь только вокруг Её божественного Учителя. Мы делаем это в духе милосердия.

Вступление

ОНТОЛОГИЧЕСКОЕ ВОЗДЕРЖАНИЕ

Ежедневное отправление Евхаристии, которое подразумевает постоянное состояние служения Богу, не означает само по себе невозможность супружеской связи, взявшуюся каким-то спонтанным образом. Можно сказать, что сексуальное воздержание, которое было функциональным, превратилось в онтологическое воздержание. (…) В наше время слишком легко утверждать, что всё это является просто следствием пренебрежения к телесности и сексуальности. (…) Такое суждение ошибочно. Чтобы доказать это, нам нужно лишнь напомнить, что Церковь всегда рассматривала Брак как дар, дарованный Богом, посланный с небес на землю. Однако супружество затрагивает человека во всей его полноте, целостно, и, поскольку служение Господу также требует полной отдачи от человека, представляется невозможным одновременно реализовать оба призвания. Таким образом, способность отказаться от Брака, чтобы полностью отдать себя в распоряжение Господа, является критерием священнического служения. Что касается конкретной формы целибата в древней Церкви, следует отметить, что женатые мужчины могли получить Таинство Священства лишь в случае сексуального воздержания, я имею в виду, так называемый, Иосифовский брак. Такая ситуация была вполне нормальной в течение первых веков.

Бенедикт XVI

МИССИЯ СВЯЩЕННИКА

Что значит быть священником Иисуса Христа? (…) Суть священнического служения определяется, прежде всего, тем, чтобы предстоять перед Господом, чтобы смотреть на Него, быть там для Него. (…) Это означает, что мы должны стоять перед реально присутствующим Господом; это указывает на Евхаристию как на центр священнической жизни. (…) Священник должен быть тем, кто наблюдает. Он должен быть бдительным перед лицом угрожающей силы зла. Он должен охранять мир для Бога. Он должен быть тем, кто стоит на краю: прямо перед лицом течения времени. Стойкий в правде. Стойкий в приверженности службе добру. Стоять перед Господом всегда должно означать заботу о людях перед Ним, который, в свою очередь, заботится обо всех нас перед Отцом. И это должно означать полную поддержку Христа, Его Слова, Его Истины, Его Любви. Священник должен быть честным, мужественным и даже готовым терпеть оскорбления ради Господа. (…) Священник должен быть человеком прямым и бдительным, стоящим твёрдо. Ко всему этому добавляется необходимость служить. (…) Если Литургия является центральной обязанностью священника, это также означает, что молитва должна быть приоритетной реальностью, которую необходимо изучать все больше и больше в школе Христа и святых всех времен.

Бенедикт XVI

НЕТ «ВТОРОСОРТНЫМ СВЯЩЕННИКАМ»

Целибат правильно понимается как освобождение, хотя иногда и может казаться испытанием. Он позволяет священнику согласованно и последовательно идентифицировать себя как супруга Церкви. Проект лишения общин и священников этой великой радостной благодати не является делом милосердия. Я не могу по совести, как сын Африки, поддержать идею о том, что народы на пути евангелизации должны быть лишены этой встречи со священством, жившим в полной мере, — пишет кардинал Сара в новой книге. — Народы Амазонии имеют право на полное переживание Христа-Жениха. Им не могут быть предложены «священники второго сорта». Напротив, чем моложе Церковь, тем больше ей нужно соответствовать радикальной природе Евангелия.

Кардинал Робер Сара

ГОВОРИТЬ ОБ ИСКЛЮЧЕНИЯХ — ЗНАЧИТ ЛГАТЬ

Рукоположение в пресвитеры женатых мужчин, даже если они были ранее постоянными дьяконами, не исключение, а нарушение, рана в самой идее согласованности священства. Говорить об исключениях — значит злоупотреблять языковыми средствами выражения мыслей, то есть лгать (…). Более того, рукоположение в пресвитеры женатых мужчин в молодых христианских общинах девальвировало бы поощрение священнических призваний незамужних священников. Это исключение быстро станет постоянным состоянием, наносящим ущерб правильному пониманию священства.

Кардинал Робер Сара

ЦЕРКОВЬ НЕ ЧЕЛОВЕЧЕСКАЯ ОРГАНИЗАЦИЯ…

Мы живем в грусти и страданиях в эти трудные и неспокойные времена. Наш священный долг — вспомнить истину о католическом священстве. Ибо через него вся красота Церкви ставится под сомнение. Церковь не просто человеческая организация. Она загадка. Она Мистическая Невеста Христа. Это то, о чём наше священническое безбрачие постоянно напоминает миру. Необходимо срочно, чтобы все — епископы, пресвитеры, диаконы и миряне — больше не позволяли себе впечатляться плохими мольбами, театральными постановками, дьявольской ложью и модными ошибками, которые стремятся обесценить целибат пресвитера. Необходимо срочно, чтобы все — епископы, пресвитеры, диаконы и миряне — вновь открыли взор веры на Церковь и целибат, который защищает Её тайну. Это будет лучшей защитой от духа разделения, от политического духа, а также от духов безразличия и релятивизма.

https://dominus.by/tekst/150-ya-ne-mogu-molchat-benedikt-xvi-i-kardinal-sara-zashchishchayut-tselibat-v-novoj-knige?fbclid=IwAR28aTuFczf6QW-v-1slY5r_JXe1Rh22TxfEWbF-cuOToXeMgnHgkKcfOQs

Інтерв’ю з Його Преосвященством Єпископом Віталієм Кривицьким, Ординарієм Київсько-Житомирської Дієцезії.

Ваша Екселенсіє, розпочнемо відразу від важких запитань, які нещодавно стурбували католиків у світі, а також і в Україні. 1 грудня 2019 року Єпископат Німеччини почав свій синодальний шлях: в перших числах грудня Комісія у справах родини при Єпископаті Німеччини ствердила, що гомосексуалізм є нормою. А сам Голова Конференції Римсько-католицьких Єпископів Німеччини кард. Рейнхард Маркс, як подає Katholisch.de, оголосив, що одностатеві партнерства зможуть отримати церковне благословення. Як ви можете прокоментувати подібні заяви одного із найвпливовіших єпископатів у світі?

Як християнин, священик, єпископ маю сказати, що це не є нормою. Святе Письмо ніхто не переписував, вчення Церкви ніхто не змінював. Разом з тим хочу сказати, що немає нічого нового в тому, що в суспільстві з’являються ліберальні тенденції. Ви сказали, що єпископат Німеччини є дуже впливовим, тисячу років тому дуже впливовим був Константинопольський патріархат. Але він відійшов, а Католицька Церква пішла далі. І сьогодні більше 1 млрд католиків залишаються в одній Церкві. Чи це є легко? Звичайно, що ні.

У протестантських церквах є практика, якщо комусь щось не подобається, така особа відходить зі своєї, назвемо «материнської спільноти», і засновує нову церкву, інші (до цього часу його брати і сестри в спільноті) часто приймають це з миром та розумінням, якщо це не виходить за певні рамки. В нас немає такої практики. У нас Церква шукає консенсусу. Якщо один єпископат говорить, що він не погоджується із загальним вченням цілої Католицької Церкви, то це питання потрібно вирішувати шляхом спілкування та братерського напоумлення.

А щодо впливовості, то варто пам’ятати, що найвпливовіші люди цього світу є не від Церкви, тому питання впливовості не має бути фундаментальним. Ісуса засудили найвпливовіші люди Єрусалиму.

Чи можна сказати, що цим рішенням німецький єпископат виштовхує себе поза Церкву?

Звичайно, кожен гріх в якійсь мірі, а зокрема гріх проти віри, може виштовхнути нас зі спільноти Церкви, коли через такий переступ людина не матиме доступу до Господнього вівтаря. Чи хтось за цю людину вирішив? Ні. Це її свідомий, добровільний і відповідальний вибір, який залишає людину поза спільнотою.

Як Ви можете прокоментувати спроби погодити гендерну ідеологію з навчанням і душпастирством Церкви?

Ми легко говоримо, що гомосексуалізм та інші сексуальні девіації є злом, подібно як  зло наркоманії чи алкоголізму, однак якщо у випадку останніх двох ми вже навчилися надавати допомогу людям, які загубилися, то у випадку гомосексуалізму та осіб, які мають зранену сексуальну ідентичність, ми ще не маємо якоїсь офіційної форми пастирства цих людей поза індивідуальним духовним керівництвом. Папа Франциск говорить, що не засуджує таких осіб.

Та й ніхто з нас не має права засуджувати. Ми покликані їм допомагати. Але як допомогати?

Якщо навіть у Церкві з’являються голоси, які стверджують, що гомосексуалізм є чимось нормальним, в кінцевому результаті ми можемо дійти до визнання союзу двох чоловіків. У відповідь на ці руйнівні тенденції маємо твердо сказати “ні”. І якщо десь у Німеччині чи Америці приймається гомосексуалізм чи гендерна ідеологія, то це не означає, що така позиція автоматично має бути нормою для усієї Церкви. Не ми самі визначаємо моральну оцінку вчинкам. Маємо Боже Слово, а воно у цій темі не має двозначностей.

Ви згадали долю впливового константинопольського патріархату. Один із єпископів Константинополя, Несторій (Vст.), суперечив тому, що Марія – Богородиця. Він, будучи патріархом, впав в єресь, схибив. Чи може схибити папа Франциск?

Коли ми говоримо про потенційність помилки папи, як особи, то від помилки не застрахований жоден. Чи може папа сказати чи зробити щось за що має перепрошувати? Згадаймо новорічну історію: жінка шарпала папу, він зреагував, але потім перепросив за свою нестриманість.

Коли ми говоримо про переконання, то з ними складніше. Особисті думки також слід відділити від тих, що проголошуються ex catedra. Однак не слід забувати, що слова папи систематично вириваються з контексту, і на це треба зважати, даючи ті чи інші оцінки. Також будь-яка реакція чи дія Папи вправо чи вліво, буде критикована не одними, так іншими.

Я є єпископом і відчуваю цей суд на собі, папа Франциск перебуває в набагато складнішій ситуації, коли кожен його крок – під прицілами камер, і часто заангажованих, а інколи, прямо скажемо, замовлених.

Якщо помилки папи стосується не його особистого досвіду, а вчення і культу Церкви, наприклад, ситуація з присутністю у ватиканських садах під час якогось незрозумілого молебню, а потім у одній із римських базилік, фігурок Пачамами (досл. Матінка Земля), язичницької богині індіанських племен. Що з цим робити? Як нам, простим католикам це сприймати?

Розуміємо важливість теми Амазонії, якою зайнявся останній синод Єпископів – це необхідність показати близькість Церкви до цих людей (Амазонського регіону). Однак нас збентежила поява Пачамами в садах Ватикану, а потім навіть у римських храмах. Ми піднімали це питання на Конференції Єпископату України та зверталися до папського нунція Архієпископа Клаудіо Гуджеротті, пояснюючи своє занепокоєння тим, що в багатокультурному Римі та у Західній Європі люди могли не надати значення цьому факту, однак присутність фігурок Пачамами на подібних заходах викликала неабиякий резонанс у цілій Церкві, тому що насправді Пачамама не є звичайною фігуркою, а язичницьким ідолом. Ми просили, щоб Ватикан перевіряв свої кроки і уникав подібної двозначності. Важливо, щоб таких помилок не допускати у майбутньому.

Нещодавно австрійський ієрарх, єпископ Вільгельм Краутвахль переконував, що вся Церква має користати з благ Амазонського Синоду, при цьому наводив досить ліберальні приклади такого користання. В чому є небезпеки Синоду з огляду на викривлене розуміння його постанов?

Ліберальні тенденції, входячи, руйнували вчення Церкви і раніше, наприклад, у часи французької революції. Люди ззовні намагалися диктувати Церкві, як саме вона має поводитися, у відповідь збиралися Синоди, Собори, тому що Церква має характер синодальності, соборності. Ми віримо в Соборну Церкву, яка збирається, підносить складні питання сьогодення і намагається їх вирішити у світлі Євангелія. Інколи буває так, що наступний собор чи синод, не скажу скасовує, але врівноважує рішення попереднього, надаючи тим чи іншим постановам властивої інтерпретації.

Які ліберальні тенденції в Амазонському Синоді є небезпечними?

На перше місце виходить проблема релігійного синкретизму. Ця проблема не є новою – згадаймо Африку і вірування вуду. Але там з цією проблемою навчилися працювати, і її не піарять. Три роки підготовки до хрещення часом буває надто мало, щоби відучити людей від практик вуду або канібалізму. Я вважаю, що питання синкретизму Амазонського Синоду є дещо переакцентованим, адже воно увійшло у життя Церкви не сьогодні.

Синкретизмом просякнуте життя в тому числі українського суспільства, і ця проблема дійсно не нова, однак саме через Амазонський Синод робляться спроби імплементувати синкретизм в життя цілої Церкви, чого не було з синкретизмом вуду.

Господь послужився поганським царем Киром, щоби повернути Ізраїль додому, до Єрусалиму і до віри батьків, але до чистої віри. В цьому є проблема і питання – чи ми, душпастирі, провадимо людей до чистої віри в такий спосіб? Потрібен катехуменат дорослих, який очищує людину, готуючи її до хрещення. Сьогодні в багатьох країнах світу потрібна нова євангелізація. І коли ми будемо мати чіткі рамки дороги спасіння, то в нас не буде небезпек ані ліберальних, ані синкретичних.

Якою є правильною реакцією католика, якщо він зустрічається з єрессю в Церкві, з боку авторитетного священика, єпископа чи навіть папи?

Треба триматися Божого Слова та вчення Церкви, бути готовими до того, щоб зустрічати нові виклики, які стоять перед нами. Якщо раніше можна було звести все лише до рівня сповіді, сьогодні про це треба більше говорити, пояснювати. Це як корупція. Ми всі говоримо, що корупція є злом, але її багато навколо нас, при цьому ми не змінюємо свого ставлення до неї. Не йдеться про те, щоб плювати на екран телевізора, через який говориться про сусіда-корупціонера. Це виклик для мене, щоби я сам не брав участь в корупції. І якщо під корупційну систему попадає якась впливова людина – президент чи ієрарх Церкви, чи це має змінювати моє ставлення до корупції? Ні.

Корупція процвітає в темряві і тиші. Єпископат України має чітку позицію щодо Пачамами, у вас є тверда позиція щодо єпископату Німеччини. Чому ми не знаємо цього: немає звернень, послань наших ієрархів?

В Церкві, а точніше в Святому Письмі чітко прописано, як ми маємо реагувати в таких випадках. Якщо ти маєш щось проти “брата твого”, скажи про це йому, а потім – при свідках. Якщо говорити про Пачамаму, то ми сказали Ватикану конкретно через Нунція, це занесено до протоколу. Якщо говорити про схиблену позицію німецького єпископату, то ми намагаємося це зробити так само.

Але проблема в тому, що “брат згрішив” в публічній площині, тож і відповідь має бути публічною, до того ж ми не бачимо змін в риториці ані німецького єпископату, ані в публічній оцінці Пачамами.

Необхідно розрізняти які питання як довго мають вирішуватися в тиші, тет-а-тет. Можливо деякі з них задовго утримуються в тиші, і тому не вирішуються. В такому разі потрібно говорити відкрито, але керуючись євангельською істиною: спочатку – наодинці, потім – при свідках і аж потім – при усій Церкві.

На якому із трьох євангельських етапів знаходиться позиція щодо Єпископату Німеччини та щодо присутності Пачамами у Ватикані?

Пачамама – це помилка, вона сталася, давайте до цього більше не повертатися. Цілком інакше з німецьким єпископатом, я впевнений, що там немає одностайності. Однак повторюся, є ситуації, які потребують публічності. Вони занадто довго не висвітлювалися публічно, тому не вирішуються.

На завершення назвіть 3 небезпеки і 3 завдання для сучасної Церкви?

Небезпеки:

Секуляризм і дехристіанізація: ці явища міцно впливають на моральний лад в нашій державі.

Лібералізм, який включає в себе гендеризм і неомарксизм.

Літеплість християн – в Церкві є певне послаблення, якщо йдеться про євангельські цінності, християни готові погоджуватися з багатьма речами, з якими не можна погоджуватися.

Завдання:

Постійна євангелізація охрещених – пост-хрестильний катехуменат, як це називає ІІ Ватиканський Собор. До справ віри потрібно підійти поважно.

Мотивація наших людей бути віруючими і то радикально, не говорю бути екстремістами, але – відважно називати речі своїми іменами.

Свідома відкритість на виклики сьогодення: від питань екології до пастирства людей, яких вразив гріх, будь-яка залежність.

Ми не знаємо, що буде через 20 років, але від нас сьогодні залежить що буде завтра.

Владико, щиро дякуємо за присвячений час і за конкретні відповіді на важкі запитання!

Розмовляв Олексій Погорєлов.

Єресь в Церкві. Мене це згіршує. Як реагувати? Інтерв’ю з єпископом Віталієм Кривицьким

Запрошуємо молодих людей, зацікавлених у волонтерському служінні потребуючим та біженцям до участі у підготовчому семінарі «Волонтерство без кордонів».  Це навчання є відповіддю на виклик нашого часу, коли через неспокійну ситуацію у країнах так багато людей змушені покидати свої домівки та шукати кращого життя у чужих краях.

Семінар проводиться у рамках міжнародної програми «MBB – Mission beyond borders» (Місія поза кордонами) від сестер-місіонерок Служниць Святого Духа.

Ведучою та головним спікером виступить Маґдалена Байєр (Німеччина) – соціальний працівник з багатим досвідом служіння, координатор міжнародних волонтерських програм. Мова проведення семінару – англійська (з перекладом на українську).

Теми, які будуть висвітлюватися:

• бути волонтером: виклики, практичні аспекти служіння,  тощо;
• особиста свобода та основні права людини, міграція;
• біженці: ситуація у Європі та світі;
• травматизм (причини, наслідки, шляхи подолання);
• психогігієна;
• свідчення волонтерів та соціальних працівників, ділення досвідом;
• представлення програми «MBB – Місія поза кордонами».

Початок: четвер, 16 січня 2020, 14:00

Закінчення: неділя, 19 січня 2020, 13:00

Ведучі: Маґдалена Байєр (Німеччина, соціальний працівник) та с. Світлана Мацюк SSpS (Україна).

Місце проведення: м. Бориспіль,

вул. Момота 28

будинок сестер-місіонерок Служниць Святого Духа (SSpS)

Плата за проживання та харчування під час семінару: добровільна пожертва.

Кількість місць обмежена.

Попередня реєстрація та контакт для довідок: 067 649 40 63 (с. Світлана Мацюк, SSpS)

Додаткова інформація про програму «MBB – Mission beyond borders» (Місія поза кордонами)знайдеш на сторінці ssps.org.ua.

Так пише про себе головна ведуча семінару:«Мене звуть Маґдалена Баєр, я родом з Мюнхена (Німеччина). Я соціальний працівник, працюю із сестрами-місіонерками SSpS та при «Карітасі», де я працюю в соціальній службі в помешканні із 300 біженцями. Я є відповідальною за волонтерські програми MaZ («Місіонери на час») та MBB («Місія поза кордонами»). Разом із сестрами Cлужницями Святого Духа ми готуємо та супроводжуємо молодих людей як волонтерів у світі (наприклад у Південній Америці) чи у межах Європи та у справі допомоги біженцям. Мені подобається подорожувати з молоддю з різних країн, вчитися разом з ними.»

https://kzd.org.ua/news/den-zoseredzhennya-dlya-rodyn-v-zhytomyri

Рік святості подружжя та родини добігає до завершення.  Вже за кілька днів, в урочистість Святого Сімейства, в кожній парафії подружжя відновлять свої обітниці і знову, як колись в день шлюбу,   будуть повторювати слова присяги: «обіцяю тобі любов, вірність та повагу». А щоб це завершення було ще більш збагаченим та плідним, 27 грудня  в парафії св. Софії в Житомирі відбувся день зосередження для родин.

Святу Месу очолив єпископ Олександр Язловецький, який під час проповіді наблизив постать св. Йоана – Апостола любові. пригадав, що Бог любить кожного з нас однаково, і що варто пригадувати собі про цю любов, особливо тоді, коли почуття мовчать і труднощі здаються надважкими. Після Святої Меси всі спільно помолились літанію до Святої Родини, а потім, кожне подружжя могло підійти та отримати індивідуальне благословення Пресвятими Дарами.

Молитовна частина завершилась спілкування з єпископом, де охочі могли поставити свої запитання для присутнього єпископа.  Атмосфера була настільки родинна та невимушена, що не хотілось розходитись, але ж треба було ще встигнути поспівати колядок та поділитись облаткою.