2-3 листопада в Києві пройшов Форум молоді України (ГА НМРУ)
На заході були присутні представники національних та регіональних молодіжних громадських організацій, Національних молодіжних рад Німеччини, Польщі, Білорусі, Австрії, Великобританії, Литви, Кіпру, Міністр розвитку економіки,торгівлі та сільського господарства, парламентар та представники Європейського молодіжного форуму, Ради Європи та представники Комісії душпастирства молоді РКЦ зокрема.
Програма Форуму була насиченою та продуктивною.
2 листопада члени Ради НМРУ презентували результати роботи на рік, відокремлені підрозділи НМРУ свої досягнення, молодіжні громадські організації проекти та пріоритети. Національна молодіжна рада України відзвітувала про реалізовані проекти 2019 року та плани на 2020 рік, відбулася панельна дискусія на тему “Молодіжна політика в Україні та міжнародний досвід» за участі міжнародних гостей.
Окрім того в перший день проводались робота в групах, де обгорювали статут, план та стратегію НМРУ. Важливим в перший день також було представлення кандидатів на керівні посади. В цей день також була панельна дискусія на тему «Євроінтеграція» та презентація платформи Eurodesk та її можливості. ПІзніше було обрано нові керівні органи.
3 листопада під час ГА затвердили такі позиційні документи:
– “Участь молоді в імплементації Цілей сталого розвитку в Україні”;
– “Молодь і культура”;
– “Впровадження сексуальної освіти в Україні”;
– “Соціальні гарантії молоді”;
– “Захист прав дискримінованих груп молоді”;
– “Молодь і екологія”;
– “Гендерна рівність – молодіжна перспектива”;
– “ Зниження виборчого віку до 16-ти років ”;
– “ Молодь, Мир та Безпека”;
– “Демократія для молодіжних політичних організацій”.
Представники Комісії душпастирства молоді РКЦ Анастасія Кур’ята та Євген Голинский відвідали захід у якості гостей, однак долучилися до робочої групи з обговорення питання ‘Соціальні права молоді’.
Під час обговорення було внесено певні правки до позиційного документу, зокрема було обговорено питання трактування поняття ‘вразливі групи молоді’, внесено пропозиції щодо віку для молоді (0-35років), порушено питання не оплачуваних стажувань для молоді та кількості допустимих робочих годин на тиждень для студентів.
Також протягом роботи на Форумі 3 листопада внесли правку до Статуту НМРУ щодо створення палати для громадських організацій по роботі з дітьми та молоддю.
Панельні дискусії відбулися за участі досвіду міжнародних партнерів НМРУ:
– Лізі Майєр (Lisi Maier), Голова Національної молодіжної ради Німеччини (Deutscher Bundesjugendring)
– Віллі Маяма (Ville Majamaa), Віце-президент Європейського молодіжного форуму (European Youth Forum)
– Тереза Шкутайте (Teresė Škutaitė), Членкиня Ради Національної молодіжної ради Литви (LiJOT)
– Якоб Ульбріх (Jakob Ulbrich), Президент Національної молодіжної ради Австрії
– Магдалена Малек, Членкиня Ради Національної молодіжної ради Польщі
– Ганна Холад (Hanna Kholad), Членкиня Ради Національної молодіжної ради Білорусі).
– Маріус Філліпу (Marios Philippou), Президент Національної молодіжної ради Кіпру.

о. Міхал Воцял

Від 18 до 19 жовтня у Львові відбувся Форум молодіжних лідерів та душпастирів. Наш співрозмовник розповідає про цю подію, про учасників Форуму та його основну мету:

Чи під час Форуму були прийняті якісь конкретні рішення щодо подальшої душпастирської діяльності серед молоді? Ось що відповідає о. Міхал:

Чи цей Форум є єдиною платформою співпраці РКЦ та УГКЦ у сфері душпастирства молоді?

Сучасний світ ставить перед душпастирством молоді численні виклики. Отець Міхал вказує на знаки надії, що допомагають йому прямувати вперед у цій діяльності:

Один із знаків надії, за словами отця Міхала, полягає в започаткуванні душпастирської опіки молоді в соцмережах. Він розповідає, в чому полягає специфіка цієї опіки.

Дорогі друзі, заохочуємо вас підписати петицію про захист християнських цінностей, яка знаходиться за посиланням

https://petition.president.gov.ua/petition/74484

Також пропонуємо ознайомитися з текстом петиції

ПЕТИЦІЯ ЩОДО ЗАХИСТУ ХРИСТИЯНСЬКИХ ЦІННОСТЕЙ – ОСНОВИ СТАБІЛЬНОСТІ, РОЗВИТКУ І ПРОЦВІТАННЯ УКРАЇНИ

У 988 році князь Володимир Великий, усвідомлюючи визначальне значення світогляду та релігії в житті особистості та держави, зробив доленосне рішення для країни – прийняття та упровадження християнства. З того часу християнство стало невід’ємною частиною особистісного, культурного та суспільно-політичного життя усіх поколінь українців. Християнські цінності були взяті за основу для функціонування та розвитку освіти, науки, культури, права та економіки.
У часи панування радянського тоталітарного режиму після перевороту 1917 року християнство було фактично вилучено з активного суспільного життя, а на зміну християнській моралі прийшла комуністична ідеологія. У цей час були фізично і морально знищені тисячі священників, зруйновані і перепрофільовані храми, грубо потоптані релігійні вірування українців та культурна спадщина нашого народу. Відтоді стала очевидною небезпека впровадження на державному рівні комуністичної антихристиянської (атеїстичної) ідеології, яка має жахливі наслідки: антидуховність, аморальність, насилля, геноцид, низький рівень культури, корумпованість, цинізм тощо. Комуністична атеїстична ідеологія спустошила не лише душі громадян Радянського Союзу, але й зробила багато шкоди для інших народів та країн в Європі, Азії, Америці та Африці, так званого соціалістичного табору.
Після здобуття незалежності у нашій країні відбувалося духовне відродження, переосмислення цінностей релігійної культурної спадщини та значення свободи. Зокрема, віра в Бога знайшла відображення у преамбулі до Конституції України, а Президенти України під час інавгурації дають клятву на Пересопницькому Євангелії. Такі християнські свята, як Різдво Христове, Пасха, Трійця, Покрова, стали відзначати на державному рівні в Україні.
Християни продемонстрували свою активну соціальну позицію через благодійні, просвітницькі, реабілітаційні, гуманітарні програми серед різних верств населення нашої країни. Зокрема, це стосується створення благодійних фондів, лікарень, сирітських притулків, реабілітаційних центрів для допомоги нарко- та алкозалежним, центрів допомоги людям з особливими потребами, безліч просвітницьких та творчих програм для дітей та дорослих громадян нашої країни. Не можна переоцінити значення новостворених інституту капеланства в ЗСУ, поліції, лікарнях, тюрмах тощо, що давно та ефективно практикується в багатьох країнах Європейського Союзу та США.
На початку 1990-х років у багатьох державних школах почали викладатися навчальні предмети духовно-морального спрямування, переважно як факультативні заняття за заявою батьків. З цією метою було підготовлено тисячі вчителів християнської етики, укладено освітні програми, написано підручники, які мають гриф МОН, започатковано Всеукраїнські культурно-просвітницькі заходи для дітей і молоді. Викладання предметів духовно-морального спрямування, за свідченням учнів, батьків, вчителів та експертів з освіти, є понині актуальним, оскільки їхній зміст сприяє формуванню у здобувачів освіти духовно-моральних цінностей, без яких неможливо уявити гармонійне життя людини, народу та країни. Зміст предметів духовно-морального спрямування дітей та молоді не має на меті клірикалізацію суспільства; він покликаний реалізувати можливість громадянам вільного вибору природовідповідного світогляду, як це і задекларовано в статті 35 Конституції України про право на свободу світогляду і віросповідання.
За об’єктивними статистичними даними, в Україні понад 90 відсотків громадян вважають себе християнами. Але на практиці за гроші платників податків, громадян нашої країни фінансується лише одна світоглядна парадигма в освіті – атеїзм. Світогляд атеїзму ніколи не мав рушійної сили для позитивної творчої реалізації різноманітних програм та проектів, оскільки несе в собі лише філософію нігілізму та спустошення. Тому атеїзм, як псевдонаукова парадигма, у різні часи здатен був лише паразитувати на інших світоглядних системах, зумовлюючи маргіналізацію суспільного життя. Християнська освіта, культура – це стрижневі цінності людства, освячені всесвітньою історією.
Християнство – це не релігія неосвічених і відсталих людей. Біблійні та християнські цінності сповідували і сповідують високорозвинені країни Європи та світу, найвидатніші особистості різних часів і народів. Зарубіжні вчені, лауреати Нобелівської премії та основоположники наук – такі, як Макс Планк, Макс Борн, Артур Шавлов, Дж. Томпсон, Уільям Генрі Брегг, Ісаак Ньютон, Карл Лінней, Грегор Мендель, Луї Пастер, Йоган Келлер, Галілео Галілей, Блез Паскаль, Вільгельм Лейбніц, Михайло Ломоносов, Дмитро Менделеєв, Християн Гюйгенс, Роберт Бойль та багато інших. Флагмани світової освіти та науки, провідні університети, – як Гарвардський, Кембриджський, Оксфордський та багато інших – засновані християнськими лідерами з метою поширення християнської освіти та культури. Не можна переоцінити внесок видатних християнських громадських діячів та науковців українського походження, як-от Петро Могила, Іван Мазепа, Костянтин Ушинський, Андрій Шептицький, Іван Котляревський, Микола Вінграновський, Василь Барка, Іван Пулюй та багато інших.
Величезний внесок у просвітництво нашого народу зробили свого часу Києво-Могилянська та Острозька академії, які також були засновані християнськими подвижниками. Як не згадати також християнську філософію серця Григорія Сковороди, поетику Тараса Шевченка та інших. Наша цивілізація вибудована переважно за християнськими цінностями. Завдяки поширенню християнства понад 80% писемностей народів світу створені християнськими просвітниками. Християнство дало світу нотну грамоту, трудову етику, правову культуру, заклало в Конституції різних країн демократичні принципи державотворення, суспільного життя та економічного процвітання. Саме завдяки християнству людину, як вище творіння, її життя та свободу визнано в розвинених країнах за найвищу цінність. Світовий історичний досвід багатьох країн світу переконливо свідчить про таке: чим ближче до морально-духовних стандартів збудований в країні суспільний устрій, тим більш процвітаючою, за усіма соціальними чинниками, є така країна.
Вилучення християнських цінностей з життя народу або певної країни негативно відбивається в усіх сферах життя суспільства. Церква канонічно відокремлена від держави, але держава не може бути відокремлена від морально-етичних та духовних цінностей. Про це яскраво свідчить практика: негативний досвід СРСР, Північної Кореї та інших тоталітарних країн. Якщо держава не підтримує фундаментальних християнських цінностей, їй доводиться витрачати більше коштів на протидію корупції, утримання в’язниць, виправних колоній, боротьбу зі злочинністю та соціальними хворобами, як-от алкоголізм, наркоманія, проституція.
Тож, усі вимоги щодо вилучення християнських цінностей та моральних принципів із різних сфер суспільного життя (освіти, науки, права, культури, економіки) є деструктивними, недемократичними, неконституційними, антигуманними, неприродними та безглуздими. Нехтування християнськими цінностями у власному та суспільному житті зумовить духовно-моральний занепад громадян нашої країни та утворення вакууму, який неодмінно буде заповнено цинізмом, аморальністю, містикою, злочинністю, сексуальним розбещенням молоді, що містять у собі пряму загрозу для національної безпеки України.
Сьогодні багато країн будують свою політику, керуючись біблійними принципами. Згадаймо корейське економічне диво, наслідком якого стало прийняття на державному рівні моральних засад християнства. Президент США Дональд Трамп активно сприяє відновленню християнських цінностей в різних сферах суспільного життя, оскільки наслідками бездуховності є жорстокі злочини, численні правопорушення та культурний занепад країн.
У цей складний час відродження України просимо Вас, Володимире Олександровичу, а також прем’єр-міністра, голову Верховної Ради, голову конституційної комісії, народних депутатів та голів парламентських фракцій і депутатських груп виконати свій обов’язок перед своїм народом щодо захисту та підтримки духовно-моральних цінностей та культурної спадщини нашого народу, інституту сім’ї в Україні. А саме:

1. Забезпечити виконання Конституції в частині захисту сім’ї та сімейних цінностей.

2. Зберегти непорушними норми чинної Конституції України (ст. 51) та Сімейного кодексу України (СКУ, ст. 21), які визначають шлюб як сімейний союз жінки та чоловіка й обумовлюють, що «усиновлювачами не можуть бути особи однієї статі» (СКУ, ст. 211 ч. 3).
3.Не використовувати  поняття «ґендер», «сексуальна орієнтація», «ґендерна ідентичність» у Конституції України та жодних інших законодавчих формулюваннях. Не ратифікувати в Україні Стамбульську конвенцію.
4. Скасувати запроваджену Стратегію упровадження гендерної рівності та недискримінації у сфері освіти «Освіта: гендерний вимір-2021», що нехтує правом батьків на виховання власних дітей згідно з їхніми світоглядними переконаннями та впливати на освітній процес. Ці фундаментальні права закріплені в низці міжнародних договорів, ратифікованих Україною, зокрема п. 4 ст. 18 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права 1966 р., п. 3 ст. 13 Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права 1966 р., п. 2 ст. 3, 5, п. 2 ст. 14 та п. 1(с) ст. 29 Конвенції ООН про права дитини 1989 р. Таким чином, ми, передусім, і як громадяни України, і як батьки, вимагаємо забезпечення нашого права виховувати власних дітей згідно з нашими уявленнями про шлюб, сім’ю, родину та не нав’язувати антинаукових і аморальних постулатів гендерної ідеології в освітньому процесі.
5. Припинення проведення антидискримінаційної експертизи навчальної літератури, результати якої на практиці засвідчили зневагу до основоположних цінностей українського народу, таких, як батьки, сім’я, мова, патріотизм тощо.
Під гаслом «боротьба з дискримінацією за релігійною ознакою» антидискрімінаційними експертами вимагається вилучити назви таких християнських свят, як Різдво Христове та Великдень, що відзначають в Україні на державному рівні з офіційними вихідними. Маємо на практиці не просто ігнорування історичною та культурною спадщиною нашого народу, а цілеспрямоване переписування історії з метою ліквідації етнічних культурних особливостей нашого народу. Зазначене суперечить Конституції України та іншим законам нашої країни.
Цією заявою ми намагаємося привернути увагу наукової, духовної, творчої інтелігенції та всього народу України до проблеми, що має доленосний вплив для існування та розвитку нашого суспільства.
Старовинний гімн-молитва України (музика Миколи Лисенка, слова Георгія Кониського) закликає усіх нас об’єднатися у щирому проханні: «Боже великий, єдиний, нам Україну храни!».

Кушерець Василь Іванович.
Член-кореспондент Національної академії педагогічних наук України, доктор філософських наук, професор, заслужений діяч науки і техніки України, голова правління Товариства «Знання» України, президент Університету сучасних знань.

Бакуменко Олександр Данилович.
Голова Правління «Українського фонду культури імені Бориса Олійника»,
письменник-академік, лауреат Державної премії ім. Богдана Хмельницького та лауреат багатьох вітчизняних і міжнародних літературних премій.

Удовиченко Володимир Петрович.
Президент ВГО «Клуб мерів», Почесний член Конгресу місцевих і регіональних влад Європи, доктор економічних наук, професор, Академік Української екологічної та Муніципальної Академій.

Кількість дітей-сиріт в Україні

Станом на 31 грудня 2018 року в Україні на обліку дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, перебувала 70 491 дитина. Із них 22 126 дітей-сиріт та 48 365 дітей, позбавлених батьківського піклування.

У сімейних формах виховання – 64 709 дітей (опіка – 50 766, прийомні сім’ї та дитячі будинки сімейного типу – 13 943). Щодо віку дітей-сиріт статистики не ведуть.

На обліку дітей, які можуть бути усиновлені, наразі перебуває майже 17 тисяч дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування. З них близько 12 тисяч проживають у сімейних формах виховання (опіка, піклування, прийомні сім’ї та дитячі будинки сімейного типу). Ще понад 4,5 тисячі дітей виховуються в державних закладах різного типу.

Скільки дітей в Україні усиновили за 2018 рік?

Загалом протягом 2018 року в Україні було усиновлено 1 730 дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування:

• українцями – 1 358 (до 5 років – 1 107 дітей, 6-10 рр. – 179 дітей, 11-17 рр. – 72 дитини);
• іноземцями – 372 (до 5 років – 85 дітей; 6-10 рр. – 122 дитини; 11-17 рр. – 165 дітей).

Серед них – 103 дитини, які мають інвалідність чи особливі потреби:

• 25 дітей з ВІЛ / СНІД (українцями – 4, іноземцями – 21);
• 13 дітей з синдромом Дауна (всі – іноземцями);
• 33 мають захворювання з Переліку захворювань;
• 32 мають інвалідність по інших захворюваннях.

Також за минулий рік усиновлення 21 дитини було скасовано (українцями – 17, іноземцями – 4). Найпоширеніша підстава для цього – коли між прийомними батьками і дитиною склалися стосунки, які роблять неможливим їхнє спільне проживання.

Ще в 10 випадках прийомних батьків було позбавлено батьківських прав.

За яких умов дитину можуть усиновити іноземці?

Відповідно до статті Сімейного кодексу та Закону України “Про охорону дитинства” усиновлення дитини іноземцями відбувається у випадку, якщо були вичерпані всі можливості щодо передачі під опіку громадян України. Тобто українці мають пріоритетне право на усиновлення. Дитина може бути усиновлена іноземцем, якщо вона перебуває щонайменше один рік на обліку в Мінсоцполітики і досягла п’яти років.

Проте є винятки:
– усиновлювач є родичем дитини;
– дитина має важку хворобу;
– усіх рідних братів і сестер усиновлюють в одну сім’ю (якщо один із них відповідає вищевказаним вимогам);
– іноземці хочуть здобути опіку над дитиною, брата або сестру якої вони усиновили раніше.

Перелік захворювань, які дають право на усиновлення хворих дітей без дотримання строків перебування на обліку в Мінсоцполітики, а також до досягнення дитиною п’яти років, затверджений наказом Міністерства охорони здоров’я України. Він містить 64 хвороби. Зокрема, синдром Дауна, епілепсія, рак.
https://24tv.ua/ukrayina_tag1119/