Святіший Отець Бенедикт XVI, Звернення до молоді на Рейні, 18.08.2005
… «Ми теж приїхали до Кельна, бо почули у своїх серцях, хоч і в іншій формі, те саме питання, яке спонукало мудреців зі Сходу вирушити в дорогу. Це правда, що ми сьогодні не шукаємо царя, але ми стурбовані станом світу і запитуємо: де я можу знайти орієнтир для свого життя, де є вказівки для відповідальної співпраці у побудові сьогодення і майбутнього нашого світу? Кому я можу довіряти – кому я можу довірити себе? Де Той, хто може задовільно відповісти на очікування мого серця?
Ставити такі питання означає, перш за все, визнати, що подорож закінчиться лише тоді, коли ми зустрінемо Того, хто має владу встановити те вселенське царство справедливості і миру, якого люди прагнуть, але не можуть побудувати самі. Ставити такі питання означає, в свою чергу, шукати Того, хто не обманює і не обдурить, а тому здатний дати впевненість настільки непохитну, що дозволяє жити заради неї, а коли потрібно, то й віддати за неї життя. Коли така відповідь вимальовується на життєвому горизонті, треба, дорогі друзі, вміти зробити обов’язковий вибір. Це як на роздоріжжі: якою дорогою піти? Тою, якою підказують пристрасті, чи тою, на яку вказує зірка, що сяє в сумлінні? Мудреці, почувши відповідь: «У Вифлеємі Юдиному, бо так написав пророк» (Мт 2,5), вирішили йти до кінця, просвітлені цим словом. З Єрусалиму вони йшли до Вифлеєму, тобто від слова, яке вказало їм, де Цар Юдейський, якого вони шукали, аж поки не зустріли Царя, який є також Агнцем Божим, що бере на Себе гріхи світу. Це слово було сказане і до нас».
