У Лісабоні відбулися Світові дні молоді. Про свою участь та власні враження розповідає священник Кам’янець-Подільської дієцезії отець Микола Бистрицький.
Отче, розкажіть про вашу участь у СДМ? У чому вона полягала?
Я не планував брати участь у СДМ, не планував їхати до Португалії, але сталося так, що під час однієї з моїх подорожей за кордон, у зв’язку з певними справами, зустрівся з двома такими речами. По-перше, що люди мали досить хибне уявлення про ситуацію в Україні й відношення українців до війни, про свідомість українців, чому саме ми боремося і за що саме боремося. А друга річ, я зауважив те, що є дуже багато українців, які знаходяться за кордоном, на жаль переживають кризу, оскільки їм важко боронити своєї ідентичності, вони почувають себе абсолютно самими. І тому отримав запрошення від організації «Muza Dei», в якій працює багато моїх друзів та знайомих, які запросили мене просто поїхати в рамках їхньої групи. Вони, натомість, займалися обставою, так званої, «Polska Lizbona» – польської сцени у Лісабоні. В рамках цього я мав служити їм як священник, мав брати участь у панельних дискусіях, як представник України. Крім того, мав співати на цих концертах українською. І саме під впливом того, що сказав на початку, я на це і погодився. А вже в процесі цього приготування виявилося, що є певна потреба. У зв’язку з цією потребою була змінена програма і було впроваджено молитву про мир. Це для мене було таким великим даром тому, що практично ціла молитва була пронизана думками про Україну. Я мав можливість провадити цю молитву, співати, свідчити, розмовляти і, здається, це дуже-дуже торкнуло багато сердець. Тому, коротко відповідаючи, яка моя роль була на СДМ, то думаю передусім, це бути українцем і священником – підтримкою для українців, які приїхали не тільки з України, але також з різних країн світу і разом з цим бути тим, хто розповідає людям правду і спонукає їх до молитви й скажу вам чесно, здається, це вдалося.
Як ви переживаєте цей час на СДМ?
Трохи складно було взяти участь у СДМ як учасник. Тому що, як сказав раніше про всі ці події, ми мали багато концертів, дуже багато репетицій. А оскільки це все транслювалося через телебачення, через інтернет, то було дуже-дуже багато приготувань. Більше моя участь була в роботі й, скажу чесно, зовсім не встиг насолодитися цією великою радістю величезної спільноти молодої Католицької Церкви. Навіть більше, трохи прикро, бо у зв’язку з цими репетиціями не мав часу займатися певними речами. Дуже багато пропустив, але знову ж таки, я їхав сюди робити конкретну роботу і тому щось за щось.
Що вас особливо торкається в контексті підтримки України?
Мені складно дати однозначну відповідь. Тому що, перебуваючи тут, мені здається, що не було і хвилини, щоб я не думав, що відбувається вдома, в Україні. При цьому всьому бачив, як люди живуть нормально, як люди веселяться, навіть, певною мірою очікують від мене, що я буду танцювати, підносити руки як вони й розумію, що у них йде нормальне їхнє звичайне життя, яке для нас тимчасово недоступне. І з одного боку було трохи важко. Важко з того, що ти бачиш, що життя йде нормальним плином для інших людей, а для тебе і твого народу – ні. Але при цьому всьому, дуже і дуже багато запевнень в молитві, дуже багато позитивних відгуків в сенсі того, що молитва про мир дуже сильно торкнулася людей і дуже сильно їх спонукає до молитви. Тому надіюся, що це буде справді плідна поїздка, яка наблизить той справедливий мир, нашу перемогу і найшвидше дозволить нам повернутися до радості в цьому мирі.
Максим Железницький
Джерело: rkc.org.ua
