«Людина в сутані» – це серія публікацій про психічне здоров’я священиків – без прикрас, без удавання. Але сьогодні буде про щось більше. Адже здоров’я священика народжується не тільки в тиші молитви чи кабінеті терапевта. Воно народжується також у спільноті, яка вміє прийняти людину такою, яка вона є.

Як збудувати спільноту, яка лікує? 7 кроків для священика та парафіяльної спільноти (і не тільки).

Сьогодні багато священиків живуть у напрузі між двома бажаннями:

– бути ближче до людей,

– і не втратити себе.

Тим часом обидві справи можна поєднати. За однієї умови – що парафія стає спільнотою, а не лише інституцією. А спільнота, якщо вона має бути здоровою, повинна вміти лікувати.

Чим є спільнота, яка лікує?

Це не «клуб взаємного поклоніння» чи «група досконалих віруючих». Це простір, де кожен може бути справжнім – священик і мирянин, здоровий і поранений, сильний і слабкий. Це спільнота, де слабкість не є приводом для сорому, а запрошенням до зустрічі.

Перші християнські спільноти саме так і жили. Вони не були ідеальними, але були справжніми: молилися, ділилися, підтримували, виправляли, прощали. Їхньою силою була не досконалість, а милосердя і згуртованість.

 

7 кроків на шляху до спільноти, яка лікує.

  1. Священик як людина, а не посада.

Парафія починається там, де священик має сміливість бути собою. Не тільки душпастирем, але й людиною, яка слухає, іноді помиляється, іноді потребує підтримки. Автентичність є заразною. Священик, який має сміливість бути справжнім, дає людям право на те саме.

  1. Увага до слабких

Спільнота, яка лікує, починає з тих, хто перебуває на маргінесі – психічно, духовно, соціально. Вона не судить, а слухає і супроводжує. Вона не виправляє, а створює безпечний простір, в якому людина може відродитися.

  1. Зріла комунікація

Плітки, обмовляння, оцінювання – це віруси, які вбивають спільноту. У здоровій Церкві люди розмовляють прямо, а не за спиною. Для священика це також означає: він не повинен знати все, але все, що він знає, повинен вміти сприймати з емпатією.

  1. Спільна відповідальність.

Здорова парафія – це не сцена з одним актором. Це співпраця, в якій миряни відчувають себе співгосподарями, а не глядачами. Чим більша співучасть, тим менший ризик духовного вигорання священика.

  1. Формування серця, а не тільки розуму.

Реколекції, молитви, зустрічі – це не тільки нагоди для навчання, але передусім для побудови відносин. Парафія, яка справді формує, – це та, яка вчить любові, а не тільки доктрині.

  1. Відкритість до допомоги та діалогу з наукою.

Спільнота, яка лікує, не боїться психології, терапії чи супервізії. Вона розуміє, що благодать не виключає природи. Це парафія, в якій розмова про емоції, межі та психічне здоров’я не є табу.

  1. Простір молитви і тиші.

Лікування відбувається не тільки словами. Іноді зцілює мовчання і присутність – спільне поклоніння Пресвятим Дарам, хвилина тиші, слухання Слова. Саме там народжується найглибша спільнота – у зустрічі сердець перед Богом.

Спільнота, яка лікує, починається з Тебе!

Ми не створимо здорову Церкву декретами чи реформами. Ми створимо її лише тоді, коли почнемо лікувати стосунки – з Богом, собою та іншими. Бо Церква – це не лише структура. Це мережа людських сердець, які вчаться любити попри образи.

Якщо ви священик:

– Чи вмієш ти створювати спільноту, в якій люди почуваються безпечно, не осуджуються?

– Чи маєш ти навколо себе команду людей, з якими можеш щиро розмовляти про труднощі?

– Чи є твоя парафія місцем зустрічі, чи лише простором для діяльності?

– Як ти можеш будувати зв’язки, які не тільки євангелізують, але й зцілюють?

Якщо ви мирянин:

– Чи є твоя спільнота місцем, де ти можеш бути собою?

– Чи вмієш ти сприймати священика як людину, а не лише як чиновника?

– Чи твоя присутність у спільноті допомагає іншим відкритися, чи, навпаки, закритися?

– Як ти можеш стати тим, хто співтворить Церкву, яка справді зцілює?

Спільнота, яка лікує, це не ідеал – це процес. Це люди, які дозволяють Богу діяти у своїх відносинах. І, можливо, саме такої Церкви сьогодні найбільше потребує світ – Церкви, яка не боїться бути людською, щоб бути по-справжньому Божою.

Маріуш Маршалек SAC