У першому читанні ми почули слово Боже про незмінні принципи, яких слід дотримуватися у стосунках з батьками: поважати їх завжди та за будьяких обставин. Ми знаємо наскільки це буває непросто, адже ми, у наших сім’ях, часто ранимо одні одних. Та все ж біблійна історія приносить нам надію. У ній ми знаходимо чимало прикладів того, як померлі діти повертаються до життя і до своїх батьків. Ми пам’ятаємо історію зі Старого Завіту, коли Бог, через пророка Іллю, воскресив мертвого сина бідної вдови зі Сарепти. А також ті місця у Євангелії, де сам Ісус чинить так само. Бог і сьогодні продовжує, через Матір-Церкву, повертати до життя у вірі своїх дітей, які були духовно мертвими. А скільки дітей Божих не змарнувало свого життя завдяки тому, що їх виховувала Церква! Скільки батьків отримали розраду після смерті своїх синів і дочок завдяки вірі у вічне життя та обітниці зустрічі після смерті! Усе це завдяки Церкві – нашій Матері.
Зрештою, усі ми, завдяки перебуванню в Церкві, маємо частку у багатьох благодатях, які отримуємо через Святі Таїнства та через братерську любов і свідчення віри. І навіть тоді, коли гріх і егоїзм призводять до падіння і спричиняють глибокі поділи між членами сім’ї, Мати-Церква показує нам, що наше життя є історією спасіння, і що кожен із нас має шанс перейти від образ та осуду наших батьків до взаєморозуміння та примирення з ними, до поваги та любові. Адже це чудово – мати з батьками стосунки сповнені свободи, поваги та любові. І яка це радість для батьків, коли діти шанують їх, розуміють та люблять.
Проте сьогодні, подібно як і за часів комунізму, не бракує тих, які мають на меті знищити нашу віру атакуючи Церкву, використовуючи для цього також і засоби масової інформації. Сьогодні ЗМІ мають великий вплив на формування суспільної думки. Саме тому таку важливу роль і місію мають у наш час католицькі медіаресурси, покликанням та місією яких є показувати правду і красу нашої віри, а також навчати поваги до Церкви. Але і ми самі також несемо відповідальність за те, як висловлюємося про Церкву та її пастирів. Тож дуже важливо, щоби сказане нами випливало з нашої любові та поваги до Церкви і пастирів. Пам’ятаймо, що Церква є нашою Матір’ю, тож заповіді, які стосуються батьків, зобов’язують нас також і щодо Неї.
Ісус Христос сказав, що «ні одна йота, ні одна риска з закону не зміниться», тому що Божий закон даний нам для того, щоби дотримуючись його, ми мали участь у повноті життя. Жахлива війна, яку ми переживаємо зараз, є наслідком недотримання людьми Божих заповідей. Та Ісус Христос продовжує нас закликати бути вірними тим правдам, які Він сам нам об’явив. Тож не варто брати приклад із тих, що чинять беззаконня, що підважують правди віри чи намагаються ширити у Церкві якісь сумніви та моральне спустошення. Нам слід залишатися вірними Божому Об’явленню у своєму особистому житті. Адже кожний сам несе відповідальність за свої вчинки і за свій вибір.
Наші предки дуже добре розуміли наскільки важливою є Церква і те Боже життя, яке ми у ній отримуємо. Часом їм доводилося їхати сотні кілометрів, або йти пішки багато годин, щоби отримати прощення і мати частку у Божому житті. Багато хто з-поміж них брав на себе відповідальність за Церкву. У турботі про людські душі вони передавали віру і правду про християнське життя у подружжі та родині. Вони жили у часи, коли здавалося, що віра і Церква не мають майбутнього. Сьогодні ми також живемо у непрості часи і приходить спокуса думати, що Євангеліє та вчення Церкви більше не дають відповіді на виклики нашого часу. У цьому контексті приходять на думку слова світлої пам’яті єпископа Яна Пурвінського, які він сказав при нагоді освячення наріжного каменю під будівництво храму. Єпископ Ян власне відзначав 40-річчя пресвітерських свячень тож повернувся думками у той час, коли готувався їх прийняти. Наша Церква мала тоді лише одного єпископа, людину похилого віку, який міг його висвятити, а держава натомість стриміла до виконання «п’ятирічку» комуністичної партії, згідно якого через 5 років мав зникнути останній вірянин. Тоді багатьом здавалося, що Церква немає майбутнього. Цю історію єпископ Ян завершив словами: «А скільки з того часу наріжних каменів під будівництво храмів я вже освятив!» Брати і Сестри, нам і сьогодні варто собі нагадувати, що Церква це Божа справа, у ній живе Воскреслий Христос, і сили пекельні її не здолають!
У Євангелії ми бачимо прекрасну постать старця Симеона. Він на собі відчув страждання та несправедливість, жив у країні окупованій Римською Імперією, бачив корупцію релігійних еліт та поверхневу віру багатьох своїх співвітчизників. Попри це він, однак, зумів зберегти у своєму серці мир та надію, котрі дозволили йому побачити у Маленькому Дитяткові втіленого Месію: «Нині, Владико, можеш відпустити слугу твого за твоїм словом у мирі, бо мої очі бачили твоє спасіння (…) світло на просвіту поганам, і славу твого люду – Ізараїля». Симеон не є наївним, він знає, що це маленьке Святе Сімейство зазнає переслідувань та досвідчить спротиву. Але він спокійний, адже тут присутній Спаситель. Він був присутнім у тій маленькій Сім’ї і зараз є присутній у нашій великій Родині – Святій Церкві. Часами може здаватися, що і Церква є малою та незначною. Як колись, так і сьогодні, вона є знаком спротиву, часто переслідувана і зневажувана. Проте саме у Церкві – єдина надія людства, адже вона задумана Богом, як єдиний засіб спасіння.
Брати і Сестри, кожний з нас є покликаний до того, щоби взяти на себе відповідальність за нашу Церкву. Перший вимір цієї відповідальності виражається в любові та повазі. Це правда, що кожний із нас має свої слабкості та гріхи і ними ми ранимо, ослаблюємо її місію. Однак Церква у своїй найглибшій суті є свята, тому що є Тілом Воскреслого Христа. Вона була, є і буде найкращою Матір’ю для усіх охрещених. І те наскільки це материнство буде видимим залежить від кожного з нас.
Пам’ятаймо, що як Церква, ми маємо місію щодо бідних, нужденних, загублених, покинутих, самотніх та поневолених залежностями людей. Хто, як не Церква, може допомогти пораненим війною людям, яким потрібне зцілення не лише психіки і тіла, але й глибоко зраненої душі? Хто ж, як не Церква, може втішити, показати сенс хреста і пояснити, чому нам доводиться страждати? Лише Святий Дух, який є в Церкві може це вчинити. Любіть, брати і сестри, Церкву – нашу Матір, тому що немаємо нічого кращого у цьому світі; поважайте і моліться за своїх пастирів, за Святішого Отця, шануйте себе навзаєм. Ми, у нашій Батьківщині, переживаємо дуже важкий час. Усі це відчуваємо. Та Бог дав нам цей великий скарб, яким є Церква – наші спільноти, наші парафії, щоби ми не були самотніми. Яка ж це велика благодать!
За мить відбудеться відновлення шлюбних обітниць, котрі є фундаментом кожної Домашньої Церкви, якою є сім’я. Бог має силу відновити вашу любов, вірність і повагу, але з вашого боку потрібна віра та щире прагнення жити згідно із тими обітницями, які ви дали одне одному і які зараз відновите, незалежно від того чи ви є тут зараз разом, чи когось бракує.
На прийдешній рік, покровителем якого є Святий Архангел Михаїл, бажаємо вам користати з Божого життя, котре є у Церкві та відваги брати на себе відповідальність за місію Церкви там, де кожен із вас перебуває. Нехай Бог благословить вас, укріплює та наповняє своє Любов’ю.
Від серця благословляють пастирі Римсько-Католицької Церкви в Україні.
