На питання поставлене одній людині, яка інколи ходить до церкви, «чи ви були вже на реколекціях?». Прозвучала відповідь: «для чого мені реколекції?». Нікого не вбив, не підпалив, молюся, не грішу – отже у моїх відношеннях з Богом все в порядку. Нехай ті, що грішать ідуть на реколекції і сповідаються, я не маю там що робити.
Напевно не тільки він один так думає, але багато християн мають подібні думки.
Чи віруючій людині потрібні реколекції? На це питання дає відповідь сам Господь своїм власним прикладом. Євангелія описує, що після хрещення в Йордані від Івана, Ісус подався на пустиню де перебув у пості і молитві 40 днів. Там на пустині «набирався сили», щоб протиставитися спокусам диявола. Зрозуміло, що Ісус мав достатньо сили, щоб не піддатися злому духові, але його «реколекції» на пустині показують нам, що потрібно часом відірватися від щоденних справ, щоб у молитві, пості та слуханні Божого Слова скріпити свою віру.
В Євангелії Ісус говорить до своїх учнів: «Ідіть самі одні осторонь, десь на самоту, та й відпочиньте трохи».( Мк 6, 31).
Саме на самоті Господь пояснює апостолам деякі незрозумілі моменти Його навчання. Бачимо, що учні Ісуса мали потребу в «реколекціях» і провадив їх сам Господь.
Чи ми, сучасні християни, краще знаємо і розуміємо навчання Христове ніж апостоли? Чи маємо настільки велику віру, що не потребуємо її зміцнювати спільною молитвою, слуханням Слова Божого? Кожен може дати відповідь собі сам…
Отож чи я потребую реколекцій?…
Lectio Divina
Молитва – це діалог із Богом. Чи наша повсякденна молитва дійсно має характер діалогу? Чи радше це монолог, під час якого ми і не намагаємося почути, що Бог хоче нам сказати. А чи намагалися ми молитися зі Святим Письмом, і чи можливою є така молитва? Історія Церкви свідчить, що молитовне читання Святого Письма було поширене вже в четвертому та п’ятому століттях. Чернечі устави тих часів вважали біблійну медитацію підставою аскетизму та присвячували їй значну частину дня. Від Отців Церкви цю практику прийняли ченці середньовіччя і зробили її справжнім джерелом духовного світла та молитви. Богословську ідею, яка вияснює цю практику, можна висловити коротенькою тезою: у молитві людина промовляє до Бога, під час читання Святого Письма це швидше Бог говорить до людини. Богословське натхнення стверджує, що біблійне натхнення – це процес, при якому Бог позитивно впливає безпосередньо на розум та волю автора, в результаті чого з’явився текст, авторами якого можна вважати Бога і людину. Цей процес має динамічний характер. Кожен, хто уважно та з вірою читає Святе Письмо, отримує те натхнення, якого зазнали біблійні автори, а таке читання можна назвати медитаційним або молитовним. До цього принципу звертається другий Ватиканський собор в Конституції про Боже Об’явлення. Можна зацитувати слова св. Амврозія: « Нехай же пам’ятають, що читанню Святого Письма повинна товаришувати молитва, щоб складалася розмова з Богом і людиною; до Нього промовляємо, коли молимось; Його слухаємо, коли читаємо божественні вискази» (КБО-25). Молитовне читання Святого Письма було назване великим знавцем середньовічної духовності Лякреком Lectio divina. Згідно з середньовічною традицією метода читання Святого письма Lectio divina має чотири ступені: читання, роздумування, молитва, контемпляція. Богослови середньовіччя порівнювали цю методу читання Святого Письма з високими сходами: ступінь найнижчий (читання) спирається на землю, найвищий (контемпляція) – сягає неба. Спробуймо коротенько дати характеристику кожній сходинці.
1. Читання
Це вихідний пункт. Починається слухання того, що говорить Бог. Щоб почути голос Бога, слід читати повільно та зосереджено.Щоб забезпечити таке читання, слід це робити в цілковитій тиші. Ця тиша має бути і зовнішня, і внутрішня. Не завжди нам вдається відпустити всі житейські клопоти та метушню думок, тому добре було б перед читанням помолитися до Святого Духа, прохаючи про внутрішній спокій та тишу. Це читання повинно бути регулярним, було б непогано проводити його у визначений час. Читаючи складні для розуміння тексти, доречно послуговуватися біблійними коментарями.
2. Розважання
Так як вода поволі просочується вглиб землі, так як поживні речовини всмоктуються в кров, щоб збагатити наш організм, так і тексти Святого Письма після глибоких роздумів повинні наповнити наш розум та серце духовною поживою. І процес міркування, і процес читання мають протікати у спокійній та зосередженій атмосфері. Внутрішній неспокій та збудженість не дозволять пізнати всю глибину істин, яку готує нам відкрити Бог через Святі тексти. Кожен, хто дотримається таких вказівок, може зауважити, що добре знайомі тексти Святого Письма допомагають нам усе сприйняти по-новому. Саме це дозволяє Святе Письмо зробити живою книгою.
3.Молитва. Читання та розважання запрошують людину до молитви. Це буде молитва, що випливає з серця під натхненням Божого слова. У цей спосіб Боже слово домагається від людини відповіді.
Коли читання та розважання Cвятого Письма проходять у групі читачів, то перед молитвою кожного читача проводиться ділення. Ділення – це зовсім інше дійство, аніж просте спілкування між людьми. У повсякденному спілкування ми не завжди уважно слухаємо однин одного, часто перебиваємо, не даючи можливості висловитися повністю і довести правоту своєї думки. Часто в процесі розмови ми не сприймаємо інформацію нашого співрозмовника, а радше критично рецензуємо її, зіставляємо та порівнюємо з власними думками та враженнями. Така розмова – це не діалог, базований на взаємній пошані, а словесна дуель, де відсутнє бажання вислухати, сприйняти та зрозуміти один одного такими, якими є насправді. Ділення не дозволяє проявлятися певним аспектам, що є у повсякденному спілкуванні. Коли проводиться ділення, то говорить лише одна людина, а інші уважно слухають: не перебивають, не критикують, покірно сприймають її думку, адже ця думка народжена в результаті таїнственної дії слова Божого в надрах її душі. Ділення відбувається почергово. Велике значення має те, що кожен наступний, висловлюючи свої думки, враження, почуття, навіяні Святим Письмом, не трактує по-своєму сказане попередником, а говорить про себе і від себе. Такі ділення мають колосальний виховний аспект. По-перше, вони повертають нас до норм нормального християнського спілкування, під час якого ми знову вчимося слухати однин одного та поважати чужу думку. Саме цього нам дуже бракує в повсякденному житті. По-друге, ми збагачуємося духовно, адже Бог не раз готує для нас дуже цікаву інформацію чи відповідь, поставлену складною життєвою ситуацією не лише в процесі читання та розважання над святими текстами, а вкладаючи цю відповідь в уста нашого ближнього. Коли ми з повагою та покорою приймаємо ті думки, якими ділиться з нами наш ближній, які виникли в нього від дотику до його серця слова Божого, тоді ми в стані почути те, що приготував для нас Бог.
4. Контемпляція
Контемпляція – це вершина читання. Контемплювати – означає любити Бога як правдиве та невичерпне джерело миру, добра та любові. Не всім Бог може дати ласку опинитися біля Нього в безмежному морі любові, деколи Бог не затримує людину біля себе, а спонукає до дії: «Іди і роби так само»(Лк. 10.37).
Кожен, хто захоче застосувати цю методу читання Святого Письма в своєму житті, обов’язково переконається, що Святе Письмо – це справді жива книга, що містить відповіді на всі запитання, які нас турбують у житті. Сам Бог приготував ці відповіді для кожного з нас і чекає, коли ми їх розкриємо для себе та остаточно переконаємося в Його безмежній любові до нас.
