Щоб розпізнати голос Бога потрібно дуже уважно дослухатися до свого сумління. Помічником тут може стати сповідник. Адже багато людей не чують Бога, бо мають викривлене сумління: не знають що є гріхом, не розуміють змісту самопожертви. Інші не чують Бога, бо їх сумління є глухим, нездатним відчувати Боже натхнення. І буває так через те, що воно зв’язане через гріх, і тоді звісно, молода людина шукає радості в усіх можливих утіхах світу, не знаходячи часу на роздуми і молитву. Як часто сьогодні можна зустріти молодих людей котрі не вміють дослухатися, адже в цій тиші найчастіше промовляє Бог. Різними бувають людські дороги, різними є і покликання. Отож дуже уважно потрібно прислухатися до свого внутрішнього голосу, щоб знайти лише те – єдине, правильне, достовірне. А потім прямувати цією дорогою, впевнено йти до мети змістом якої є вічне життя. Потрібно спрямувати своє сумління на голос Бога. Бог промовляє до нас також через навчання Церкви, через духовне керівництво, через особистий контакт із священиком у сповіді і на пораді. До інших голос Бога доходить через життєві обставини і знаки часу: катастрофи, голод, війни, інші випробування. Бог діє також через ненароком зустрітих осіб. Хтось відкриває своє покликання через зустріч із священиком, приятелем, кліриком, чи з чудовою сестрою- монахинею. Одним словом, кожна дозріла людина в певний момент свого життя починає чітко усвідомлювати своє покликання.
П. Вишковський, «Пізнай своє покликання», Обухів 2004.
