4 вересня 2021
Євангеліє: Лк 6, 1-5
Різниця між сприйняттям дійсності різними поколіннями людей знана нам з давен-давна. Про це багато сказано та написано, про це складають анекдоти, свідком цього у власному житті неодноразово ставав кожен з нас. Хто ж з нас не чув від дідуся або бабусі, а часом від тата чи мами, від вчителя або просто від когось старшого: «за наших часів так не було»? Такі фрази не рідко можна почути також і в монастирях чи семінаріях
Кінець двадцятого та початок двадцять першого століття – це час, коли розрив між поколіннями надзвичайно пришвидшився. Тепер молоді люди, різниця віку яких становить лише кілька років, можуть послуговуватись зовсім іншими поняттями та схемами мислення, оцінювання, способами переживаннями тої чи іншої ситуації. Можемо шукати причин такого явища… і на цю тему можемо знайти чимало різноманітної інформації, але сьогодні поговоримо про щось інше.
Поки діти повністю залежні від батьків, в силу свого віку та неспроможності подбати про себе, доти методи та способи виховання практично виключно залежить від батьків. Та в житті людини настає етап підліткового віку. В цей час в молодих хлопцях та дівчатах вибухає вулкан енергії. Дарована їм Господом та закладена в їхню природу сила та наснага допомагають їм якби «вскочити» в доросле життя, протиставлятись перешкодам, підкорювати вершини, робити життєві вибори… В цьому часі молоді люди також ризикують піддатись спокусі впасти в ілюзію всемогутності та абсолютної незалежності. І тоді ми, батьки, вчителі, священники нерідко «ховаємось» від «осколків» частих «вибухів» та «детонацій», які трапляються у відносинах з нашою молоддю. А часом пробуємо взяти все в свої руки, забуваючи, що довірені нам особи, це вже не малі, беззахисні створіння, які без нас і кроку не зроблять, а підклітки та молодь, які самостверджуються і шукають свого місця в цьому захопливому, але, не завжди, безпечному світі. В цьому часі молодечий бунт, який нам не рідко приходиться відчувати на собі, часто не є проявом їхньої злої волі, лише природною реакцією в процесі самостановлення молодої особи.
На що ж орієнтуватись і як будувати відносини з нашими чадами на цьому етапі їхньої життєвої мандрівки?
Через сьогоднішню Літургію Слова Господь дає нам чудову, а водночас вимогливу підказку. В уривку Євангелія можемо помітити в ставленні Господа Ісуса до Своїх учнів одну з ключових рис, необхідних для того, щоб допомогти молодій людині подолати «турбулентності» підліткового віку.
Немає сумнівів, що Христос любив Своїх учнів справжньою любов’ю; любов’ю яка дарує себе, але робить це мудро; любов’ю, яка далека від безстресового виховання, яка вимагає. Сьогоднішнє Євангеліє надзвичайно виразно показує грунт, на якому опирається така любов! Христос показує і Своїм учням, і фарисеям, і всім довкола, що Він по стороні учнів. Не по стороні дотримання правил за будь-яку ціну, не по стороні фарисеїв, які шукають «дірки в мості», не по стороні моралізаторства, не по стороні підходу «а що люди скажуть?», а по стороні довірених Йому учнів! Господь знає їхні потреби та виразно декларує, що Він з ними і «за» них. Цього ми, священники, вчителі, батьки можемо вчитись у нашого Господа – не боятись тих, кого Господь нам довіряє, любити їх вимогливою любов’ю, але завжди давати їм зрозуміти, що ми по їхній стороні.
Така внутрішня постава вимагає глибокого пережиття Божої любові та того, що Господь завжди по твоїй стороні. Він ніколи не стає на сторону тих, хто Тебе осуджує чи звинувачує (про що чудового говорить сьогоднішній Псалом). Він ніколи не ставить правил та законів вище особи, вище Тебе! «Він не осудить ніколи, Він все прийме і простить» – співаємо в одній з молодіжних християнських пісень. Такого Бога, Господь Ісус представляє нам у причті про милосердного батька та двох синів у п’ятнадцятому розділі Євангелія від Луки. Щоб пізнати такого Бога, люблячого Татуся, нам потрібно пройти крізь розчарування нашою «власною» святістю та справедливістю та відкритись на прийняття безумовної Божої! Любові Небесного Отця, Який готовий віддати нам усе аж до віддання в наші руки Свого Улюбленого Сина! Ця Божа любов і є суттю Доброї Новини, Євангелія, про яке сьогодні чуємо в Посланні Апостола Павла до колосян. Лише прийнявши цю Божу любов, зможемо обдаровувати такою любов’ю тих, кого Господь нам довіряє!
Мудрі та люблячі мама або тато, дізнавшись від вчительки про проблеми сина або доньки в школі, не кинеться з порогу на нього чи на неї з криком, що їх осоромив чи осоромила, а почекає та підведе своє чадо до того, щоб само розповіло, що трапилось і разом з ним спробує пошукати вирішення проблеми. Та слід пам’ятати, що лише Божа любов може нас визволити від поневолення думкою та оцінкою оточення, від наших планів та очікувань на життя дитини, від страху конфронтації зі складними питаннями наших вихованців. Лише Божа любов може нас навчити та вчинити здатними ставати по їхній стороні, по стороні Божих мрій на їхнє життя!
Якщо боятимемось і керуватимемось егоїстичною любов’ю, то ховатимемось за правилами за моралізаторством, як фарисеї з сьогоднішнього Євангелія. Якщо по-справжньому любитимемо, ставатимемо по стороні дитини.
бр. Сергій Воронюк OFMCap
