Ви виховуєте підлітка, який більше не хоче молитися разом з вами і відмовляється ходити до церкви? Не панікуйте! Це не обов’язково означає, що він втратив віру. Є багато способів підтримувати його стосунки з Богом.
Підліток, який не хоче відвідувати сімейну молитву чи месу, – звичайна ситуація. Як нам реагувати? Будьмо терплячими та пильними. Ці типи бунту, характерні для підліткового віку, не є неминучими, хоча є і цілком нормальними. З одного боку, це хороший знак – добре, що дитина росте, навіть якщо це руйнує існуючі моделі функціонування.
З іншого боку, повинно загорітися червоне світло – перехід від фази релігійності дитини, тісно пов’язаної з релігійністю батьків, до зрілої віри не такий вже і простий; в певному сенсі саме на стадії дозрівання ми стикаємось з вибором або / або. Природно, реальність набагато складніша. Однак варто підкреслити, що цей період у житті людини є вирішальним у контексті духовного життя.
Слухайте і уважно спостерігайте
Ваша дитина якийсь час приховувала свою відразу до сімейної молитви? Вона кривиться, глузує, відмовляється брати участь. Але це її відмова молитися … чи молитися в сімейному колі? Це дві різні речі! Скільки насправді підлітки почуваються ніяково в молитві зі своїми близькими! Після того, як вони втратили свою дитячу простоту, їх блокує якийсь сором, який не має нічого спільного з відсутністю благочестя. З тієї ж причини вони можуть неохоче відвідувати Месу в компанії всієї своєї сім’ї та вибирати собі місце в іншому кінці церкви.
Давайте визнаємо, що наше внутрішнє життя все більше виходить з-під контролю. Коли вони були маленькими, вони молились на наших колінах. Ми йшли за ними по стежках віри, із захопленням слухаючи їхні визнання.
Вони замовкли з віком, ніби закрили хвіртку в сад, до якого ми вже не маємо доступу, а якщо вони відчиняють, то це найчастіше для інших, а не для нас. Добре, що це відбувається, навіть якщо це важко. Наша місія все ще триває, але все більше і більше передається іншим: друзям, священикам, товаришам по команді, вчителям та іншим вихователям. Ось чому правильний вибір шкіл, молодіжних організацій чи сфер інтересів є настільки важливим.
Певні обов’язки можуть допомогти молодій людині
Давайте встановимо тверді орієнтири. Навчальний процес у справі підлітка ще не закінчений. Повага до його особистої віри абсолютно не суперечить встановленню певних зовнішніх вимог. Як у вимірі його духовного життя, так і в будь-якому іншому, вони стануть перешкодою, яка направляє та захищає його нестабільну свободу.
Коли ми змушуємо молодоу людину йти до Меси, ми навчаємо її, що вірність – в даному випадку вірність хрестильним обітам (і визнанню віри) – означає, що ми не керуємось сучасними примхами, а готові змусити себе робити те, чого ми не хочемо робити зараз.
Чи сподобається їй це? Можливо, ні … Але це також може допомогти подолати кризовий момент, з якого вона вийде зміцненою у своїй вірі. Багато свідчень розповідають саме про такий досвід: підлітки, які скаржились щонеділі, вже дорослі, надзвичайно вдячні своїм батькам за те, що вони не відмовились від своєї віри. Спробуємо полегшити їм завдання. Наприклад, коли справа стосується Меси, давайте поважатимемо їхні уподобання щодо храму. Настане момент, коли вони зрозуміють, що цінність Святої Меси не визначається музичним супроводом чи навіть змістом проповіді.
Деякі обов’язки можуть зробити молоду людину більш охочою брати участь у Святій Месі: турбота про маленьку дитину, служіння біля вівтаря, гра на інструменті, спів у хорі або публічне читання уривка зі Святого Письма. Ми повинні зробити місце для молоді в наших парафіяльних громадах (наприклад, на літургійній службі): вони не завжди знаходять своє місце у парафії!
Давайте подбаємо про послідовний меседж з нашого боку. Як ми можемо очікувати, що дитина піде на месу, якщо ми не ходимо на неї самі або робимо це лише час від часу? Як ми можемо заохотити їх брати участь у різних пастирських проєктах, коли насправді надаємо більше значення успіху дитині в школі, ніж духовному розвитку?
Як ми можемо говорити з підлітком про важливість молитви, якщо наша релігійна практика є чистою формальністю, яка не впливає на наше життя? Як переконати дитину, що коли ми спостерігаємо, як вона розвивається, нас охоплює радість, оскільки все, що вона чує від нас, – це страхи та докори? Ісус показав нам дорогу: вам потрібно посіяти насіння, але якщо ви не будете продовжувати дивитись, чи воно почне проростати, ви ризикуєте пошкодити рослину. Залишимо насіння в спокої: Бог сильніший.
