Найдорожча молоде!

Тема СДМ в Панамі була «Ось я слугиня Господня, нехай зі мною станеться за Твоїм словом» (Лк 1,38). Після цієї події ми розпочали дорогу до нової мети – Лісабона 2023 – залишивши відлунювати в наших вухах наполегливий заклик Бога підвестися. В 2020 році ми роздумували нас словами Ісуса: «Юначе, кажу тобі, встань!» (Лк 7,14). Минулого року нашим натхненням була постать святого апостола Павла, якому воскреслий Господь сказав: «Устань! Настановлю тебе свідком того, що ти бачив» (пор. Ді 26,16). На етапі, який нам ще залишився, щоби дістатися до Лісабона, крокуватимемо разом з Дівою з Назарету, Яка відразу після благовіщення «встала та пішла швидко» (Лк 1,39), щоби допомагати родичці Єлизаветі. Спільним дієсловом для трьох тем є встати, вислів, про що не слід забувати, який набирає також значення «воскреснути», «прокинутися до життя».

У цей настільки важкий останній період, коли людство, що вже пережило випробування травмою пандемії, роздирає трагедія війни, Марія відкриває перед усіма, і особливо для вас, юних як і Вона, дорогу близькості та зустрічі. Сподіваюся та твердо вірю, що досвід, який чимало з вас переживатимуть у Лісабоні в серпні наступного року, представлятиме новий початок для вас, молодих, і разом з вами – для всього людства.

Марія встала

Після Благовіщення Марія могла зосередитися на Собі Самій, на тривозі та страхах, пов’язаних із новим становищем. Натомість ні, Вона повністю ввіряється Богові. Думає радше про Єлизавету. Встає та виходить на сонячне світло, де вирує життя та рух. Попри те, що шокуюче звіщення ангела викликало «землетрус» у її задумах, юначка не піддається паралічеві, бо у Ній є Ісус, потенціал воскресіння. Вона вже носить у Собі заколеного, але завжди живого Агнця. Вона встає та пускається в дорогу, бо впевнена, що Божі задуми є найкращим можливим проектом для Її життя. Марія стає Божим храмом, образом паломничаючої Церкви, Церкви, що виходить і починає служити, Церкви, що несе Добру Новину!

Відчути присутність воскреслого Христа в своєму житті, зустріти Його «живого» – це найбільша духовна радість, вибух світла, що нікого не може залишити «непорушним», відразу спонукає до руху, підштовхує нести іншим цю новину, свідчити радість цієї зустрічі. Це те, чим надихався поспіх перших учнів у наступні після воскресіння дні: «І вони в поспіху полишили гробницю зо страхом і великою радістю та й побігли сповістити його учнів» (Мт 28,8).

Розповіді про воскресіння часто використовують дієслова «пробудити» та «встати». Ними Господь спонукає нас вийти на світло, дозволити Йому перевести нас через поріг усіх наших зачинених дверей. «Це важливий образ для Церкви. Також і ми, як Господні учні і як християнська спільнота, покликані швидко встати, щоби ввійти в динамізм воскресіння та дозволити Господеві вивести нас на дороги, які Він хоче нам вказати» (Проповідь в урочистість святих Петра і Павла, 29 червня 2022).

Господня Мати – це приклад молодих людей, які перебувають у русі, не приковані перед дзеркалом, споглядаючи власний образ, чи «заплутавшись» у сітях. Вона вся спрямована назовні. Вона – пасхальна жінка, в постійному стані виходу, із себе до великого Іншого, Яким є Бог, і до інших – братів і сестер, насамперед, найбільш потребуючих, якою була родичка Єлизавета.

…і пішла швидко

Святий Амбросій Міланський в коментарі на Євангелію від Луки писав, що Марія швидко вирушила в гірську місцевість, «бо раділа обітницею та прагнула належно виконати служіння, з поривом, який випливав з внутрішньої радості. Куди ж Вона, наповнена Богом, могла поспішати, як не вгору? Благодать Святого Духа не призводить до повільності». Поспіх Марії є, отже, поспіхом служіння, радісного звіщення, сповненої готовності відповіді на благодать Святого Духа.

Марія дозволила, щоби потреба похилої віком родички потурбувала Її. Вона не відступила назад, не залишилася байдужою. Вона більше думала про інших, ніж про Себе Саму. Й це надало динамізму й ентузіазму її життю. Кожен з вас може запитати себе: як я реагую перед обличчям потреб, які бачу навколо себе? Чи відразу думаю про виправдання, щоби вивільнитися, а чи цікавлюся та проявляю готовність? Звісно, ви не можете розв’язати всі проблеми світу. Але, принаймні, можете розпочати від проблем тих, хто поблизу, від питань свого терену. Одного разу Матері Терезі сказали: «Те, що ти робиш – це лише краплина в океані». А вона відповіла: «Але якщо б я цього не робила, в океані було би на одну краплину менше».

Перед обличчям конкретної та нагальної потреби необхідно діяти швидко. Як же багато людей на світі чекають відвідин когось, хто заопікується ними! Скільки-то похилих віком, хворих, в’язнів, біженців потребують нашого співчутливого погляду, наших відвідин, брата або сестру, які переступлять через перегороду байдужості!

Який «поспіх» розворушує вас, дорогі юнаки і дівчата? Що спонукає вас відчувати необхідність зрушитися, що вже не в змозі встояти на місці? Чимало людей, вражених такою дійсністю, як пандемія, війна, вимушена міграція, бідність, насильство, кліматичні стихійні лиха, запитують себе: чому це трапляється зі мною? Чому саме я? Чому тепер? І тоді центральним запитанням нашого існування стає: для кого я існую? (пор. Christus vivit, 286).

Поспіх молодої жінки з Назарету – це поспіх, притаманний тим, хто отримав надзвичайні дари від Господа і не може не ділитися ними, не дбати про те, щоби виливалася назовні та велика благодать, яку досвідчили. Це поспіх того, хто вміє ставити потреби іншого понад власні потреби. Марія є прикладом молодої людини, яка не витрачає час на те, щоби шукати прийняття або згоду інших, як це трапляється тоді, коли стаємо залежними від «вподобайок» у соціальних мережах, але рухається, шукаючи більш справжнє сполучення, що походить із зустрічі, ділення, любові та служіння.

Від Благовіщення і надалі, відколи Вона вперше вирушила в дорогу, щоби відвідати Свою родичку, Марія не перестає долати простір і час, щоби відвідувати Своїх дітей, які потребують Її турботливої допомоги. Наше прямування вперед, якщо в ньому оселився Бог, веде нас прямо до серця кожного нашого брата і сестри. Як же багато свідчень приходять до нас від людей, яких «відвідала» Марія, Мати Ісуса і наша Мати! У скількох загублених місцях на землі протягом століть Марія – через об’явлення або особливі благодаті – відвідувала Свій народ! На цій землі практично не існує місця, яке було б не відвідане Нею. Божа Матір крокує поруч зі Своїм народом, спонукувана турботливою ніжністю, та бере на себе тягар тривоги і життєвих перипетій. І де б не були посвячені Їй санктуарій, церква чи каплиця, Її діти сходяться численні. Яким же багатим є вираження народної побожності! Паломництва, свята, благання, перегринація ікон домівками та чимало інших конкретних прикладів існує, щоб показати живі стосунки між Матір’ю Господа та Її народом, які відвідують один одного!

Добрий поспіх завжди штовхає вгору і до іншого

Добрий поспіх завжди штовхає вгору і до іншого. Існує також поспіх, який не є добрим, як наприклад той, що веде нас до поверхневого життя, сприймати все несерйозно, без зобов’язань і неуважно, без того, щоби по-справжньому брати участь у тому, що робимо; поспіх, в якому живемо, вчимося, відвідуємо інших, не вкладаючи голову, ні тим більше – серце. Він може трапитися в міжособистісних стосунках: в родині, коли ми ніколи по-справжньому не слухаємо інших і не присвячуємо їм час; у дружбі, коли очікуємо, що приятель розважатиме нас і відповідатиме на наші потреби, аде відразу уникаємо його та йдемо до когось іншого, коли бачимо, що він переживає кризу та потребує нас; а також і в наших стосунках любові, між закоханими, мало кому вистачає терпеливості для того, щоби глибинно пізнавати та зрозуміти одні одних. Такий самий підхід можемо мати в школі, на роботі й у багатьох інших сферах щоденного життя. Однак, якщо всі це речі переживати в поспіху, то важко сподіватися, що вони принесуть плоди. Існує небезпека, що залишаться безплідними. Як читаємо у Книзі Приповідок: «Задуми старанного змагають до користі, а кожен поквапний зазнає нестатків» (21,5).

Коли Марія врешті прибуває до дому Захарії та Єлизавети, то стається чудесна зустріч! Єлизавета на собі пережила чудесне втручання Бога, що дало їй дитину в похилому віці. Вона має всі причини для того, щоби спочатку говорити про себе, але вона не переповнена собою, вона звернена на те, щоби прийняти юну родичку та плід Її лона. Як тільки вона почула Її привітання, Єлизавета сповнилася Святим Духом. Ці несподіванки та втручання Святого Духа трапляються тоді, коли живемо справжньою гостинністю, коли в центрі ставимо гостя, а не самих себе. Те саме бачимо в історії Закхея. В Євангелії від Луки 19,5-6 читаємо: «Прийшовши на те місце [де перебував Закхей], Ісус глянув угору і сказав до нього: “Закхею, притьмом злізай, бо я сьогодні маю бути в твоїм домі”. І зліз той швидко і прийняв його радо».

Багатьом з нас трапилося, що неочікувано нам назустріч вийшов Ісус: у Ньому вперше ми відчули близькість, пошану, відсутність упередження та осуду, погляд милосердя, який ми ніколи не зустрічали в інших. І не тільки це. Ми також відчули, що Ісусові не вистачало дивитися на нас здалеку, Він хотів перебувати з нами, розділити з нами Своє життя. Радість цього досвіду пробудила в нас поспіх, аби прийняти Його, нагальну потребу перебувати з Ним і краще Його пізнавати. Єлизавета та Захарія приймали в гостях Марію та Ісуса! Навчімося від цих похилих віком значення гостинності! Запитуйте у своїх батьків, у своїх дідусів і бабусь, а також у найстарших членів своєї громади, що для них означає бути гостинними стосовно Бога та стосовно інших. Вам буде корисним прислухатися до досвіду тих, хто випередив вас.

Дорога молоде, настав час швидко вирушити в напрямку конкретних зустрічей, до дійсного прийняття того, хто є іншим від нас, як це сталося з юною Марією та літньою Єлизаветою. Лише так здолаємо відстані, – між поколіннями, між суспільними класами, між етносами, між групами та категоріями будь-якого характеру, – а також і війни. Молодь завжди є надією на нову єдність для роздробленого та поділеного людства. Але лише тоді, коли має пам’ять, коли вислуховує драми та мрії похилих віком. «Це не випадково війна повернулася в Європу в той момент, коли зникає покоління, яке пережило її минулого століття» (Послання на ІІ Всесвітній день дідусів, бабусь і похилих віком). Потрібен союз між молоддю та похилими віком, щоб не забувати уроки історії, щоби здолати будь-які поляризацію та екстремізм.

Пишучи до ефесян, святий Павло звіщав: «Тепер же в Христі Ісусі, ви, що колись були далекі, стали близькі кров’ю Христовою. Бо Він – наш мир, Він, що зробив із двох одне, зруйнувавши стіну, яка була перегородою, тобто ворожнечу, – Своїм тілом» (2,13-14). Ісус – це відповідь Бога на виклики людства кожного часу. І цю відповідь Марія приносить у Собі, коли прямує на зустріч до Єлизавети. Найбільшим подарунком, який Марія робить похилій віком родичці, є те, що вона приносить Ісуса. Очевидно, також і конкретна допомога є дуже цінною. Але ніщо не змогло би наповнити дім Захарії настільки великою радістю та настільки сповненим сенсом, як присутність Ісуса в лоні Діви, Яка стала кивотом живого Бога. В цій гірській місцевості Ісус лише Своєю присутністю, не промовивши жодного слова, виголошує свою першу «нагірну проповідь»: мовчазно проголошує блаженство незначних і останніх, які ввіряються Божому милосердю.

Моїм посланням до вас, юнаки і дівчата, великим посланням, яке несе Церква, є Ісус! Саме так, Він Сам, Його безмежна любов до кожного з нас, Його спасіння та нове життя, яке Він нам дав. А Марія є прикладом того, як приймати цей величезний дар у нашому житті та передавати його іншим, стаючи, в свою чергу, носіями Христа, носіями Його співчутливої любові, Його великодушного служіння страждаючому людству.

Всі разом до Лісабона

Марія була такою ж дівчиною, якою є чимало з вас. Вона була однією з нас. ось як про неї писав єпископ Тоніно Белло «Пресвята Маріє, […] добре знаємо, що Ти була призначена для плавання у відкритому морі. Але якщо ми примушуємо Тебе плавати поблизу нашого берега, то не тому, що хочемо применшувати Тебе до рівня нашого незначного каботажу. Це для того, щоби бачивши Тебе настільки близько до узбережжя нашої зневіри, ми могли усвідомити, що також і ми покликані, як Ти, наважитися вирушити в океани свободи» (Maria donna dei nostri giorni, San Paolo, Чінізелло-Бальсамо 2012, 12-13).

Як я нагадував у першому посланні з цієї трилогії, в XV і XVI століттях чимало молодих людей, між якими багато місіонерів, вирушили з Португалії в незнані світи, також і для того, щоби ділитися своїм досвідом Ісуса з іншими народами (пор. Послання СДМ 2020). І на цю землю Марія на початку ХХ століття забажала здійснити особливий візит, коли з Фатіми промовила до всіх поколінь із могутнім та захоплюючим посланням любові Бога, Який кличе до навернення, до справжньої свободи. Кожному і кожній з вас повторюю моє щире запрошення взяти участь у великому міжконтинентальному паломництві, вершиною якого буде СДМ в Лісабоні в серпні наступного року. Нагадую вам про те, що 20 листопада, в урочистість Христа Царя, відзначатимемо Світовий день молоді в місцевих Церквах в усьому світі. Щодо цього, великою допомогою для всіх людей, залучених у молодіжне душпастирство, може стати нещодавній документ Дикастерії в справах мирян, сім’ї та захисту життя «Душпастирські напрямні для відзначення СДМ у місцевих Церквах».

Дорога молоді, мрію про те, що під час СДМ ви зможете наново пережити радість зустрічі з Богом і з братами і сестрами. Після тривалого періоду дистанціювання та ізоляції, в Лісабоні, з Божою допомогою, разом наново віднайдемо радість братерських обіймів між народами і між поколіннями, обійми примирення та миру, обійми нового місіонерського братерства! Нехай же Святий Дух зможе запалити у ваших серцях прагнення встати та радість того, щоби прямувати всі разом, в синодальному стилі, облишивши фальшиві кордони. Саме тепер час підвестися! Вставаймо швидко! І як Марія, несімо Ісуса в собі, щоби передавати Його всім! В цю прекрасну пору вашого життя прямуйте вперед, не відкладайте на пізніше те, що Святий Дух може сповнити у вас! Від щирого серця благословлю ваші мрії та ваші кроки.

Рим, базиліка святого Івана на Латерані, 15 серпня 2022, урочистість Внебовзяття Пречистої Діви Марії.

ФРАНЦИСК