«Бачу Тебе, Ісусе, коронованого терням, роздавленого тягарем хреста, коли падаєш втретє, обдертим з усього…» Про свою особисту зустріч з Ісусом на кожному з чотирнадцяти стоянь розповідають ліцеїсти, які під проводом учителя Андреа Монди підготували роздуми для Хресної Дороги, яку Папа Франциск очолить у Страсну П’ятницю в римському Колізеї.Як повідомляє Радіо Ватикану, юнаки й дівчата детально описують кроки Ісуса до Голготи, уявляючи себе поряд із Ним у різні моменти Страстей. Кожну стацію автори осмислюють як пережитий досвід, спроектований на сьогодення. Таким чином, наприклад, Ісус, Який приймає хрест, – це Той, від кого слід учитися доводити до кінця кожну справу. «Як же часто я бунтувала проти покладених на мене доручень, вважаючи їх занадто важкими чи несправедливими. Ти ж поводишся по-іншому, – пишуть авторки другої зупинки, звертаючись до Христа, – Ти слухняний і серйозно ставишся до того, що Тобі пропонує життя, до кожної нагоди, яку воно Тобі дає».
Коли Ісус уперше падає під тягарем хреста, це, з одного боку, спонукає замислитися над приниженням, якого Він зазнав, а з іншого, допомагає зрозуміти, що завжди можна підвестися, навіть якщо віра хистка чи ідеї розпалися. «Падіння та поразки ніколи не повинні зупинити наш шлях», бо завжди є вибір: піддатися чи підвестися з Христом. Випадок із Симоном з Киринеї – це приклад «несподіваної зустрічі», у якій приховується «шанс виявити любов, краще пізнати ближнього, навіть якщо він здається інакшим».
У Христових стражданнях молодь вбачає і страждання сучасної людини. Ісус, обдертий з одягу, подібний до «молодого мігранта», який, прибувши в чужу землю, стає жертвою тих, хто готовий обдерти його з усього. Але, як пише авторка роздумів, «у гідності є щось, про що люди часто забувають: вона частина тебе і завжди буде з тобою, особливо в цей момент наготи». «Бачу Тебе і розумію велич і сяйво Твоєї гідності, гідності кожної людини, якої ніхто не може відібрати», – звертається дівчина до Ісуса.
Ісус, Який помирає, викликає почуття розгубленості, бо ми інстинктивно втікаємо «від смерті та страждання», відкидаємо їх і віддаємо перевагу тому, щоб скерувати свій погляд деінде. «Ти ж залишаєшся на хресті, – коментує юнак дванадцяту стацію, – Ти чекаєш на нас із розкритими обіймами, розплющуючи наші очі. Ісусе, це велика таємниця: Ти любиш нас, вмираючи, віддаючи Свого духа, виконуючи волю Отця. Ти залишаєшся на хресті, й усе. Не пробуєш пояснювати смерть, звершення всіх речей, але робиш щось більше: проходиш через усе це Своїм тілом і духом».
Перед гробом звучить запитання, якого неможливо уникнути: «Куди Ти пішов, Ісусе?». Не так до відхлані, як до глибини кожної людини. Ісус наближає до Себе кожну людину, але залишається приглушений тривогами та страхом. «Але ж Ти перебуваєш у мені, я не мушу кудись іти, щоб Тебе шукати, бо Ти стоїш при моїх дверях і стукаєш», – завершуються роздуми над чотирнадцятою стацією.
