Ми звикли, що святі, про яких ми знаємо, були активними, засновували ордени та різні згромадження, їздили на місії, лікували хворих, допомагали бідним, писали книжки, навіть в зачинених монастирях були активні… але сьогодні ми хочемо розповісти про жінку, яка більшу частину свого життя не вставала з ліжка і при тому була обрана покровителькою Асоціації Салезіян – співпрацівників.
Олександрина Марія да Коста народилася 30 березня 1904 року в Балазарі в Португалії в християнській родині. По закінченні школи вона з батьками працювала на полі.
Олександрина була радісною, ласкавою, любила грати та жартувати. Подруги охоче проводили з нею час.
Коли їй було 14 років, в будинок, де вона знаходилась, увірвалися злодії. Захищаючись від згвалтування, Олександрина стрибнула з вікна в сад. З початку вона не звернула увагу на біль в спині, але через п`ять років її повністю паралізувало.
Решту свого життя – більше 30 років – Олександрина провела в ліжку. Весь цей час про неї піклувалася її старша сестра Деолінда.
Олександрина просила Господа про зцілення, але Діва Марія надала їй благодать прийняти страждання та готовність жертвувати їх заради спасіння душ. Тому вона запропонувала себе Христу як жертву за навернення грішників та мир в усьому світі: “У мене не має інших бажань окрім прославляти Бога та рятувати душі”.
Протягом чотирьох років (з 1938 по 1942 рр.), незважаючи на параліч, вона щоп`ятниці піднімалась з ліжка та переживала Страждання Христові. Це повторювалось 182 разів. Страждання тривали по 3 години та закінчилися 31 жовтня 1942 року, коли Папа Римський Пій XII посвятив світ Непорочному серцю Пресвятої Діві Марії. Про значення цього посвячення говорилось їй у Видінні і про це Олександрина писала Папі Римському.
З 27 березня 1942 р. і до самої смерті, протягом 13 років і 7 місяців, Олександрина на приймала ніякої їжі або напоїв окрім Святого Причастя.
Цей дивний факт науково перевіряли різні лікарі.
Олександрина була великим містиком. В постійному єднанні з Ісусом що знаходився в табернакулюмах всього світу, вона регулярно відчувала екстаз та отримувала одкровення.
Господь хотів, щоб її другим батьком став салезіянин о. Умберто Паскуале, який вів її щоденник. Олександрина попросила стати салезіянкою – співпрацівницею. “Я відчуваю єдність з салезіянцями – співпрацівниками всього світу. Часто, дивлячись на моє посвідчення про вступ в Асоціацію салезіянців – співпрацівників, я відчуваю спілкування з салезіянцями та жертвую свої страждання заради спасіння молоді! Я люблю Салезіянську Конгрегацію. Я її дуже люблю і ніколи не забуду ні на землі ні на небі”.
Господь взяв її до Себе 13 жовтня 1955 року. Її місце поховання стало місцем регулярних паломництв.
Зараз Асоціація салезіян – співпрацівників має Олександрину за свою небесну покровительку. В Україні салезіянці – співпрацівникі проводять свою діяльність у Львові та Одесі, допомагаючи отцям – салезіянцям та сестрам – салезіянкам в душпастирській роботі, а в звичайному житті втілюючи духовність Дона Боско. Вітаємо всіх членів Асоціації Салезіянців – співпрацівників та бажаємо в день спомину Олександрини Марії да Коста Божого благословення в їх добрих справах.
