Ми несвідомо формуємо уявлення про те, чого варто очікувати від життя: осягнення вершин фізичної досконалості та привабливості, щасливої любові й матеріального успіху. Насамперед цими образами можуть захоплюватися молоді люди, схильні робити з них стандарт повноцінного життя. Але тут проігнорований надзвичайно важливий реальний аспект нашого існування. Що частіше трапляється з нами в повсякденні: фізична й тілесна довершеність і матеріальний добробут – чи страждання?
Перед гріхопадінням Адам і Єва жили у первозданній справедливості, у стані благодаті та гармонії розуму й тіла. Для них не було ні болю, ні смерті. Певний час про страждання ніхто не знав. Проте через непослух Адама цей досконалий дар був утрачений. Безсмертя і свобода від страждань пішли геть, людська природа ослабла і стала схильна до гріха.
Але Ісус, новий Адам, змінив нашу ситуацію, померши на хресті. Як каже святий Петро: «Він сам у своїм тілі виніс наші гріхи на дерево, щоб ми, вмерши для гріхів, жили для справедливості, – ми, що його синяками зцілилися» (1 Пт 2, 24). Через смерть і воскресіння Христа ми звільнені від первородного гріха, і життя з Богом на небесах стало можливим.
Чекаючи в надії на небесну славу, ми в цьому житті на землі страждаємо через наслідки гріха. Проте наші страждання не марниі. Ми долучаємося до страждань Ісуса: «На це ви покликані, бо й Христос страждав за вас також, лишивши вам приклад, щоб ви йшли його слідами» (1 Пт 2, 21). Наслідування Христа на Його шляху, віддавання страждань Богові готують нас до того, аби йти за Ним до вічного життя.
Чи мусимо ми страждати з Христом? Спитаймо себе: які найімовірніші перспективи нашого земного життя – тілесна довершеність і матеріальний добробут чи все-таки страждання? Фізична неміч неминуча, бо ми старіємо. Інвалідні крісла й повернення до підгузків – ось таке наше майбутнє. Тепла водичка у ванні, прогулянка з ходунками й амнезія – ось реальні перспективи. Безпорадність і залежність від інших, характерні для надвечір’я життя, можуть лякати, а тому їх охоче ігнорують, аж поки кожен із нас не потрапить у лабети старості.
Як підготуватися до цього тілесного страждання? Постійними практиками ми можемо сформувати звичку молитися, усвідомлювати присутність Бога й міцно вкорінитись у чеснотах. Церква дає нам у цей час Великого Посту можливість доторкнутися до страждання, до найбільшої його таємниці: мук Бога на хресті. Споглядання й ушанування хреста готує до того часу, коли тіло стане нашим хрестом. Залишаючись поруч із Христом розіп’ятим, ми отримуємо нагоду перетворити цей тягар на вічну нагороду. Обіймаючи хрест, готуємося йти за Христом у вічне життя, де колись наші тіла будуть прославлені надприродно, бо ми розділимо життя Бога.
Бр. Люк Ван Беркум ОР, «Dominicana»
