Дистанційний гумор був притаманний багатьом містикам. Духовними очима вони змогли в проблисках побачити сутність таку, яку її бачить Бог.
Святий Франциск, за словами Честертона, поводив себе так, начебто бачив місто Ассізі до гори дригом. Товсті мури міста при нормальній перспективі були предметом гордості. Людська ієрархія: правителі, урядовці, лицарі, духовенство, купці (до яких належав і його отець), становили його стабільність. Але повернувши на 180 градусів, все, що до цієї пори було стабільне, ставало небезпечним. Франциск тоді зрозумів ідею маятника. Зобачив світ, «що висить на волосині Божого милосердя», на осі абсурду і « (…) замість того, щоб пишатися своїм сильним містом, дякував би Богу Всемогутньому за те, що воно не стало спустошеним і не впало.»
Людині, після такого бачення, важко сприймати деякі речі (на приклад, суспільні відносини) дуже серйозно. Коли він бачить таку правду ( як пише Честертон, «холодну правду»), буденне життя йому здається менш реальним ніж споглядальне, контемпляційне.
В такому стані і з такою дистанцією людина що сміється, виглядає, начебто піднесеною до стану слави.
(о. Mіхал Воцял „Роль гумору в християнській духовності на підставі творчості Г.К. Честертона та К.С. Льюїса. Варшава, 2005)
