Без рубрики

Доклад Блаженнейшего на тему: «КАТОЛИЧЕСКОЕ ОБРАЗОВАНИЕ В УКРАИНЕ: СОСТОЯНИЕ И ПЕРСПЕКТИВЫ».

23 Вересня, 2017

Київ, 28 жовтня 2016р. Б.

Блаженніший Святослав Шевчук

Верховний Архиєпископ, Глава і Отець

Української Греко-Католицької Церкви

КАТОЛИЦЬКА ОСВІТА В УКРАЇНІ: СТАН І ПЕРСПЕКТИВИ

 

Шановна пані Президент Крістіна Манн!

Шановний пане Генеральний Секретар Гі Шелегер!

Шановні пані та панове, отці і сестри!

Дозвольте привітати 88-му Генеральну Асамблею Комітету Католицької освіти Європи в Україні та побажати всім плідної праці!

Стан і перспективи розвитку католицької освіти в Україні окреслю за таким планом:

Контекст становлення.
Католицька освіта і правова та суспільна ситуація.
Викладання релігії в навчальних закладах.
Католицька Церква та католицька освіта в Україні.
Висновок.

1. Контекст становлення.

Україна – найбільша східно-європейська країна з загальною площею 603 628 км², яка межує з багатьма державами та має вихід до Чорного й Азовського морів. В Україні проживає багато народів, проте переважають українці[1].Чисельність населення країни становить понад 42,6млн осіб[2] (не враховуючи тимчасово окупованої території Криму).

Це країна, яка понад десять століть плекає християнську традицію, де переважна кількість населення є представниками християнських конфесій, серед яких: православні(УАПЦ, УПЦ КП, УПЦ МП), греко-католики, римо-католики, протестанти, представники євангеличних та харизматичних Церков. Крім того, в Україні присутні й інші релігії: іслам, юдаїзм, східні релігійні течії й духовні практики.

Згідно з дослідженнями, здійсненими у 2016 р., 70 % населення України визнали себе віруючими людьми[3], незважаючи на її недавнє атеїстичне минуле[4] у складі Радянського Союзу. За кількістю релігійних громад в Україні переважають православні, друге місце посідають протестанти, третє –католики. Проте останні якісні дослідження демонструють, що найбільш активними практикуючими вірянами є саме католики. Так, найбільша кількість практикуючих мирян мешкають у західних областях України – 91%, на противагу Сходу, де таких лише 17%. За останній час різко зросла кількість тих, хто вважає, що можна бути просто віруючим, не належачи до жодної з конфесій.

У період незалежності України, особливо впродовж останнього десятиліття, українське суспільство зазнало глобальних трансформаційних процесів. Це передусім суттєві світоглядні трансформації, зумовленіновими економічними та політичними умовами. Недавня історія держави позначилась двома революціями: Помаранчева революція 2004 р., наслідком якої стало звуження повноважень президента (конституційна реформа 2004 р.), та Революція Гідності, що тривала з листопада 2013 р. По лютий 2014р. Одним із наслідків останньої стала анексія Криму та російсько-українська війна на Сході України, яка розпочаласьу квітні 2014 р. і триває досі.

Дворічна війна на території Донецької і Луганської областей спричинила численні жертви серед військових і мирного населенняУкраїни. Війна стала також причиною внутрішньої міграції вимушено переселених осіб. Без перебільшення, це справжня гуманітарна катастрофа для України, яка зачепила навіть дітей! Усі перелічені обставини стали сьогодні небаченими викликами для українського суспільства й Церкви, які вимагають не тільки серйозного реформування держави на всіх її структурних рівнях, а насамперед формування нової світоглядної парадигми, яка сприяла б гармонізації міжлюдських відносин в українському суспільстві.

[1] 77% – українці, 17% – росіяни, менше 1% – інші етнічні спільноти: білоруси, молдавани, кримські татари, болгари, угорці, румуни, поляки, євреї, вірмени, греки та ін.

[2] http://www.ukrstat.gov.ua/operativ/operativ2016/ds/kn/kn_u/kn0716_u.html

[3] http://www.razumkov.org.ua/upload/Religiya_200516_A4.compressed.pdf

[4] Незалежність України проголошено 24 серпня 1991 р.

2. Освіта та правова і суспільна ситуація.

Серед реформ, у яких Україна відчуває найбільшу потребу, є освітня реформа. Вона потрібна насамперед для демократизації освіти та є надзвичайно важливою для покращення умовдіяльності, зокрема, католицьких шкіл.

Конституція України передбачає розмежування функцій Церкви та держави[5], гарантуючи при цьому громадянам цілковиту свободу світогляду і віросповідання. Постулат: «Церква і релігійні організації в Україні відокремлені від держави, а школа – від Церкви» у пострадянській Україні впродовж 20-ти років її незалежності трактували як повну сепарацію Церкви й держави, Церкви та школи. Саме тому релігійні організації, на відміну від приватних осіб чи громадських організацій, не мали змоги засновувати освітніх і виховних закладів.

Водночас стаття 53 Конституції України гарантує право кожному громадянину на освіту та стверджує, що держава повинна забезпечити доступність і безоплатність дошкільної, повної загальної середньої, професійно-технічної та вищої освіти в державних закладах.

Таким чином, у правовому полі України співіснували лише дві форми власності: державна й приватна, де приватна, зокрема, передбачала її повне фінансування засновником. Саме тому кількість приватних (зокрема і заснованих релігійними організаціями) загальноосвітніх навчальних закладів складає лише 1 % від загальної їх чисельності (кількість школярів у них – 0,5 % від загальної чисельності), приватних дитячих садочків – відповідно 1,8 % (кількість дошкільнят у них – 1% від загальної чисельності).[6]

Під час реформування освітньої сфери в 2014 р. було ухвалено Закон України «Про вищу освіту», де вперше передбачено можливість державного ліцензування та акредитації вищих духовних навчальних закладів при збереженні їх особливостей.[7]

Після багатолітньої співпраці представників різних Церков та народних депутатів України (зокрема, теперішньої міністра освіти п. Лілії Гриневич) у 2015 р. нарешті вдалося ухвалити Закон України «Про внесення змін до деяких законів України щодо заснування релігійними організаціями навчальних закладів»[8], який надав релігійним організаціям право створювати навчальні заклади різних рівнів.

Особливою рисою становлення християнської освіти в Україні було те, що цей процес став майданчиком для виникнення плідного міжконфесійного діалогу в нашій країні. Необхідність створення відповідних умов для християнського виховання молодого покоління об’єднала українські християнські конфесії спільною метою. Крім того, ця велика мета активізувала діалог між Церквою і державою, показала ті точки дотику, в яких Церква і держава мають спільні інтереси і перспективу співпраці.

Провідне місце у процесі формування міжконфесійного діалогу та системи державно-церковних відносин в сучасній Україні посідає Всеукраїнська Рада Церков і релігійних організацій (ВРЦіРО), до складу якої входять 17 релігійних об’єднань, що репрезентують понад 90 % релігійної мережі країни. ВРЦіРО активно сприяє пошуку міжконфесійного порозуміння, у діалозі та співпраці з органами державної влади розглядає питання щодо вдосконалення чинного законодавства в галузі свободи совісті та діяльності релігійних організацій, організовує заходи, спрямовані на захист та утвердження моральності в українському суспільстві тощо.

Важливу роль у розвитку державно-конфесійних і міжконфесійних відносин відіграють Міжцерковні ради при обласних державних адміністраціях, утворені в 2005 р. за дорученням Президента України у більшості областей України.

Для поглиблення як державно-конфесійного, так і міжконфесійного діалогу, опрацювання конкретних механізмів співпраці між державою і Церквою в різних сферах суспільної діяльності надзвичайно важливою є діяльність державно-церковних консультативно-дорадчих органів при міністерствах та відомствах у форматі громадських рад.

Так, із 2008 р. почала активну працю Громадська рада з питань співпраці з церквами та релігійними організаціями при Міністерстві освіти і науки України, до складу якої, крім фахівців Міносвіти, входять представники різних конфесій, делеговані зацікавленими членами Всеукраїнської Ради Церков і релігійних організацій.

[5] Конституція України. Стаття 53: http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show

[6] http://reforms.in.ua/ua/news/spryyatlyvi-umovy-dlya-pryvatnyh-zakladiv-osvity

[7] http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/1556-18

[8] http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/498-19

3. Викладання релігії в навчальних закладах.

Релігійна освіта в школах України реалізується впродовж останніх двадцяти років через викладання міжконфесійних предметів духовно-морального спрямування, які періодично зазнають атак як такі, що не відповідають світському характеру освіти.

У 2015 р. разом із правом створювати школи на законодавчому рівні було розведено поняття «науковий характер освіти» та «світський характер освіти», які до цього невиправдано вважались практично синонімами.

Сьогодні викладання предметів духовно-морального спрямування здійснюється за трьома наявними можливостями:

1) згідно з рішеннями обласних рад або інших органів місцевого самоврядування на підпорядкованих їм територіях. У цьому випадку таке викладання може здійснюватися як загальнообов’язкове або факультативне;

2) факультативне викладання відповідно до наказу Міністерства освіти і науки України від 2005 року[9];

3) викладання за рахунок інваріантної складової у загальноосвітніх навчальних закладів з навчанням українською мовою і вивченням етики чи курсів духовно-морального спрямування від 2012 р.[10]

Крім того, відзначимо, що в минулому році була затверджена Стратегія[11], у якій вперше на рівні указу Президента України духовно-моральне виховання було визнане однією з основних складових національно-патріотичного виховання, а впровадження навчальних дисциплін духовно-морального спрямування – основою формування особистості та підґрунтям для національно-патріотичного виховання.

Викладання курсів духовно-морального спрямування здійснюється переважно за програмами: «Основи християнської етики», «Християнська етика в українській культурі» та «Біблійна історія та християнська етика». Важливо, що практично всі ці програми є продуктом діяльності робочих груп, до складу яких входили представники різних українських Церков. Таким чином, указані програми сприяють вихованню міжконфесійної толерантності, яка забезпечує суспільну злагоду.

Стан вивчення предметів духовно-морального спрямування у 2015–2016 н. р.:

викладалось у 6 675 школах України (з 16 867 шкіл)
викладало 8 067 вчителів (з 446 304вчителів),
навчалось 625 924 учнів (з 3 783 150 учнів).
Найбільші показники щодо кількості шкіл і учнів, охоплених викладанням предметів духовно-морального спрямування, а також числа відповідних педагогів продовжують демонструвати західні області України.

[9] Від 26 липня 2005 р. № 437 «Про вивчення у навчальних закладах факультативних курсів з етики віри та релігієзнавства», інших подібних листів, створених у подальші роки, та відповідно до Концептуальних засад вивчення предметів духовно-морального спрямування у загальноосвітніх навчальних закладах, затверджених рішенням колегії Міністерства освіти і науки України від 29 червня 2006 р. (протокол № 8/1–2).

[10] Відповідно до додатку 13 до наказу Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України від 03.04.2012 р. № 409 «Про затвердження Типових навчальних планів загальноосвітніх навчальних закладів ІІ ступеня» (із змінами, внесеними згідно з наказом Міністерства освіти і науки України від 29.05.2014 р. №664).

[11] Указ Президента України від 13 жовтня 2015 р. № 580 «Про Стратегію національно-патріотичного виховання дітей та молоді на 2016–2020 роки».

4. Католицька Церква і католицька освіта в Україні.

Діяльність католицьких шкіл в Україні розпочалась зі здобуттям її незалежності. Першим кроком стало відкриття в 1991 р. у Львівській архиєпархії УГКЦ приватного ліцею (старшої школи) ім. Блаженного Климентія Шептицького, яка в 2007 р. набула статусу гімназії та була передана під провід згромадження оо. Салезіян.

Із самого моменту заснування школи батьки-греко-католики з великим ентузіазмом посилали своїх дітей до цього навчального закладу, охочих навчатись тут не бракувало ніколи. Причиною популярності цієї та інших католицьких шкіл у пострадянському суспільстві стало те, що християнська школа однозначно сприймалася як символ свободи, розвитку та нової європейської культури. У школі працювали священики, монахині, які разом із вірянами творили міцну виховну спільноту.

Особливістю цього і заснованих у подальші роки католицьких навчальних закладів (садочків та шкіл) є застосовувані в них новітні виховні й освітні підходи: відкрите і доброзичливе ставлення до дітей та їхніх батьків, повага, уважність до них, християнська солідарність і якісні освітні зразки. Адже християнське виховання передбачає однакове плекання всіх складових особистості: тіла, розуму, емоцій, волі та духу. Крім того, кожній дитині властиве прагнення до надприродного, вічного, і не враховувати цього є проявом несправедливості щодо неї. Натомість радянська освіта та ще й досі не змінена пострадянська освіта і школа в Україні не беруть до уваги фактору цілісності всіх перелічених складових особистості дитини, і, що найгірше – ігнорують духовну складову.

Унікальна риса католицьких шкіл в Україні –родинний дух, сімейна атмосфера, яка об’єднує всіх учасниківосвітньо-виховного процесу. Базовими цінностями культури й освіти католицького навчального закладу є християнські засади та підходи до виховання, такі як: гідність і благо особи, солідарність і повага між усіма членами виховного середовища, служіння ближньому, якісний та цілісний зріст особистості, формування християнських критеріїв розрізнення добра і зла, плекання здатності до вибору і здійснення добра, служіння спільному благу, відкритість до інших, розвиток талантів і покликання дітей.

Важливим моментом є різноманітність застосовуваних методів освіти й виховання, вивчення іноземних мов, співпраця з закордонними школами-партнерами, що дає дітям новий культурний та соціальний досвід. Саме ці риси приваблюють до католицьких навчальних закладівяк дітей, так і батьків.

Пріоритетом католицької школи в Україні є її доступність для всіх охочих, а також прагнення дбати про добро дітей, служити потребі євангелізації та катехизації дітей і батьків, сучасників недавнього атеїстичного минулого, які не мали нагоди почути про Бога та Церкву. Тому, як бачимо, суспільний запит і потреба створення таких закладів в Україні є надзвичайно високими, і Церква це добре усвідомлює.

Проблемою створення таких закладів є насамперед брак фінансових ресурсів та виклик щодо християнської формації вчителів.

Новацією в окремих єпархіях стала співпраця Церкви й державних освітніх управлінь щодо створення закладів християнського спрямування, яка стала можливою з ініціативи активних мирян. Так, зокрема, за допомогою угод і договорів Церква й місцева влада створили на базі державної школи нову школу – школу християнського спрямування. Батьківська спільнота схвально сприйняла такі зміни. Відомо, що не всі діти у таких навчальних закладах є вірними чи активними членами Католицької Церкви, проте доброзичлива атмосфера, позитивне ставлення, християнські підходи до виховання приваблюють батьків, і вони погоджуються, щоб їхні діти відвідували таку школу.

Важливим внеском Церкви у розвиток католицьких шкіл і шкіл християнського спрямування в Україні є духовна й освітня формація керівників, учителів та батьків шляхом реалізації різних ініціатив як з боку самої школи (наприклад, через служіння в ній духівника), так і участі у формаційних заходах, що їх організовує Комісія у справах освіти та виховання УГКЦ.

Державна школа в Україні зорієнтована на стандарт знань та вмінь, проте в ній бракує розуміння необхідності підготовки дитини до життя, формування в ній здатності застосовувати отримані знання на практиці та в житті. Католицька школа в Україні ставить перед собою завдання допомагати дітям набувати якісні знання (що видно з успішних результатів учнів наших шкіл під час державного незалежного оцінювання), а також набувати вміння і далі навчатись і розвиватись як особистість (що видно з того, як успішно випусники наших шкіл проходять подальше навчання, а згодом працевлаштовуються).

Католицька освіта в Україні представлена двома обрядами та трьома церковними одиницями (І–ІІІ).

I. Римо-католицька Церква в Україні

налічує 7 єпархій, 1089 парафій, до яких належить 200 000 вірних.

Освіта: 32 дитячих садки. Більшість із них функціонують у Західній Україні – Мукачівська (13 дитячих садків) та Львівська (10 дитячих садків) єпархії. Заклади переважно працюють неофіційно, як парафіяльні дитячі садки.

2 школи (початкова школа – приватна власність, працює під опікою згромадження оо. Салезіян (80 учнів), старша школа – державна власність (59 учнів).

II. Греко-католицька Церква в Україні

налічує 10 єпархій та 5 екзархій, 3765 парафій, до яких належить 4,6 млн вірних (11% віруючого населення в Україні).

Освіта: 7 дитячих садків, де виховується 336 дітей. Форма власності: 5 – монастирі, парафія, 1 – приватна, 1 – державна форма власності.

11 шкіл, де навчається 2157 дітей. Освітні рівні цих шкіл різноманітні: 4 з них мають всі рівні школи: початкова, середня та старша, 2 школи – початкова й основна, 3 – старші школи, 2 – професійні школи. Власність: 5 – державна, 4 – приватна (монастирі, вірні), 2 – єпархіяльна.

Католицький Університет у Львові. Форма власності: приватна (засновник УГКЦ). Тут діє 6 факультетів та навчається 2300 студентів.

III.Мукачівська єпархія ГКЦ

зберігає автономний статус, налічує 242 парафії.

Освіта: 4 – дитячі садки; 1 – старша школа ліцей (навчається 80 дітей), форма власності – приватна (єпархіяльна).

5. Висновки.

У ситуації, коли Церква в Україні тривалий час не мала змоги створювати освітні інституції, представники монаших чинів та згромаджень або вірні ставали засновниками таких закладів як приватні особи. Іншим шляхом були домовленості й договори між єпархіями, парафіями та місцевими органами управління про співпрацю щодо християнського спрямування конкретного закладу, які спиралися на право про місцеве самоврядування.

Сьогодні католицька освіта в Україні нарешті отримала законодавчу основу для розвитку. Перед нами тепер стоять такі виклики: створення нових шкіл, пошук шляхів для їхнього фінансування, створення католицьких навчальних закладів в Центральній Україні (зокрема, в Києві) та на Сході і Півдні України.

Ми сподіваємось, що нова редакція закону про освіту(який є частиною сьогоднішньої реформи освітньої системи) передбачить фінансування з боку держави також приватного шкільництва.

Нагальною потребою католицької освіти в Україні залишається потреба постійної духовноїй освітньої формації всіх учасників навчального процесу: керівників, учителів, батьків та учнів. Для розвитку цього процесу стане в пригоді, зокрема, видання збірки документів Католицької Церкви та Греко-Католицької Церкви на тему освіти та виховання.

Дорогі учасники 88-ої Генеральної Асамблеї СЕЕС! Сподіваюся, що під робота цього поважного з’їзду допоможе нам глибше осмислити дотеперішній досвід України у галузі християнської (католицької) освіти, ближче познайомитись із досвідом її розвитку в інших країнах Європи та окреслити нові напрямні нашої подальшої спільної діяльності.

Щиро зичу вам успіхів у цій надзвичайно важливій праці!