17 вересня 2018 р. Україна вперше відсвяткувала День подяки на Хрещатику. На головній вулиці столиці відбувся масштабний концерт, а також виступ мотиваційного спікера, письменника та мецената Ніка Вуйчича. У своїй емоційній та відвертій промові Нік розповів про своє дитинство, батьківство та важливість прощення. А ще поділився радісною новиною: він знову стане батьком, бо його дружина очікує на дочок-близнят!
Мене просили розповісти про моє дитинство та про те, як мене виховували батьки, а також про те, що Біблія значить у моєму житті. Я хочу, щоб ви пам’ятали про те, що всі ми колись були дітьми, і батьки дуже важливі для нас. Мої батьки мені завжди казали: «Нік, ти прекрасний такий, яким ти є». І я те саме кажу своїм дітям. Минулого разу, коли я був в Україні, мене запитували, чи я ще планую мати дітей? І я радий повідомити, що моя дружина наразі чекає на двійню, це дівчатка!
Будьте вдячними за те, що маєте
Мої сини, коли навчалися, як давати мені п’ять, іноді плескали мене по плечу, а іноді й по обличчю, і це дуже мило. Мої діти знають, що я не можу робити все, але мій син Кійосі каже мені: «Тато, ти не можеш робити все, але я тобі допоможу. І коли ти станеш трохи старшим, у тебе будуть руки та ноги».
Мені дуже подобається ця дитяча віра. Ми віримо в бога і віримо в дива. Коли я був маленьким, у мене було взуття на той випадок, якщо бог дасть мені ноги. Але коли я став підлітком, мені було дуже важко повірити в те, що бог мене любить. Мої батьки питали, чи готовий я йти до школи, вони казали, що я прекрасний: «Не переживай, якщо хтось щось скаже». І я йшов до школи, і там діти сміялися з мене. Я приходив додому і казав батькам, що я не хочу йти до школи, бо я дуже відрізняюся від інших. Але вони казали, щоб я не переживав і що я особливий. Я відповідав, що не хочу бути особливим, я хочу, щоб у мене були руки і ноги. Але батьки мене вчили бути вдячним за те, що я маю.
Моїх батьків переслідували за їх віру. Мій дідусь був ув’язнений. Мої батьки були дуже бідними. Вони утікли з рідної країни до Австралії. І вони казали, щоб я не переживав, а був вдячний за те, що маю. Вони казали: «Не думай про те, що ти можеш отримати, а думай про те, що ти можеш зробити». І я дуже вдячний, що там, в Австралії, була та школа, до якої я міг ходити. Я також радий, що зараз в Україні відкриваються школи для дітей із особливими потребами. Чому? Тому що усі ми маємо цінність.
Вмійте вставати, якщо впали
Мої батьки казали: «Не у кожного є те, що є у тебе, Нік. Молись і роби те, що від тебе залежить». І я хотів робити багато речей. І я навчився плавати, у басейні я ніби дрейфую. Батьки казали, що я можу досягти більше, ніж я думаю. Просто треба спробувати! І я спробував займатися серфінгом. І коли я вчився серфіти, то намагався встати на дошку 50 разів. Ми повинні розуміти, що не важливо скільки разів ми помиляємось, а важливо вчитися на своїх помилках. Щоб робити крок за кроком, щоб любити одне одного більше і більше. Не питання у тому скільки разів ви впали, питання у тому, скільки разів ви підвелися. І кожного разу, коли я падав, я відчував себе слабшим. Але коли ти знаєш чому ти робиш те, що ти робиш, коли ми розуміємо це у межах країни, хочемо, щоб більше українців допомагали українцям, нам треба намагатися вставати і вставати. Ніхто не є ідеальним, жодна країна не є ідеальною, я також не ідеальний. Запитайте мою дружину про це. Але врешті-решт я встав на серфі, і всі на пляжі заволали: «Та-а-ак!»
І я хочу щоб ви знали, — ви можете жити минулим і звинувачувати людей, або ви можете побачити, до чого прийшла Україна, і рухатися вперед. Ви можете рухатися у вашому подружньому житті, у вашій сім’ї. Скажіть вашим дітям, що ви їх любите. Не говоріть просто про роботу чи якісь справи. Скажіть їм, які вони чудові. Бо питання не в роботі, не в грошах, а в душі, в мирі. Коли ви маєте це, тоді ви багаті. Я би краще був бідною людиною, яка любить свою родину, ніж мав би усі гроші цього світу та не знав, як це – бути батьком. Якби у мене був вибір народитися знову, я би знову обрав таке життя для себе. Чому? Тому що я навчився бути вдячним за саме життя і за сім ’ю.
Прощення — це дуже важливо
Я не знав, що чекає на мене у майбутньому. Багато дітей запитували, що зі мною сталося, а я вигадував різні історії. Але я дивився на цих дітей, і багато із них не знали, що таке – любляча сім ’я. Багато хто з нас був ображений, багато кого дражнили у школі, когось били батьки. Як же цим людям рухатися далі? Мої батьки казали, що якщо хтось робить мені щось погане, то я не маю відповідати поганим. Але як це зробити? Для мене це було дуже важко. Якщо хтось завдає мені болю, то у мене є вибір: пробачити чи не пробачити. Є багато речей, які нас тримають на місці і роблять неспроможними. Але є прощення. Проте це не просто. Ми не хочемо пробачати, поки не вибачаться перед нами. А що якщо перед вами не вибачаться ніколи і ви триматимете непрощення у своєму серці?
Для мене прощення було дуже важливим. Я розумів, що людям, які роблять мені боляче, боляче всередині. Це не є нормальним завдавати комусь болю, але для мене важливим було мати співчуття до таких людей. Коли діти мене ображали у школі, я думав, можливо, їх принижують удома, можливо, вони бояться батьків, можливо, їх тато алкоголік. І єдиний спосіб у який вони можуть контролювати своє життя, — це контролювати моє життя. І люди дивилися на мене із ненавистю. І я не розумів, чому вони – мої вороги? І я просив бога допомогти мені, бо розумів, що якщо я не пробачаю когось, то це робить мене неспроможним.
І я підходив до цих людей і просив припинити. І вони казали: «Вибач, я не хотів зробити тобі боляче». Але я відповідав: «Так, ти зробив мені боляче». Я мав визнати те, що мене образили. Я казав: «Будь ласка, припиніть». А вони казали: «Чому?» Я відповідав: «Бо ви зробили мені боляче. І я пробачаю вас». І вони питали: «Ти нас пробачаєш? Що це означає?» Я казав: «Обійміть мене». І коли ті люди обіймали мене, вони із ворогів перетворювалися на друзів.
Ви знаєте, що мої батьки із Сербії. Наших родичів вбивали та катували. І я поїхав до Хорватії і попросив пробачити Сербію. А потім я поїхав до Сербії і попросив пробачити Хорватію. Бо питання не в політиці, це питання духовне. Нам не лише треба вчитися пробачати самих себе, а й інших людей. І коли ви навчитеся, то відчуєте себе зціленими. Я хочу звернутися до молодих людей. У шлюбі ваша дружина має рацію більше, ніж ви. Якщо ви живете у домі ваших батьків, знайте, що вони не ідеальні, але не завжди вони є неправими. І ми маємо навчитися сприймати це. Не треба вірити тільки тому, що хтось щось сказав, не треба ставати християнином лише через церкву чи оточення, бо і люди, і церква можуть вас підвести. Але я знаю, що треба читати цю книгу, бо вона зцілює.
Я — людина вільна. Для мене не має значення, що люди думають про мене. Коли хтось завдає мені болю, бог потурбується про них. Коли хтось завдає болю моїй сім’ї, бог буде мати з ними справу. Але я не буду жити із непрощенням у моєму серці. Українці, я дуже вас люблю. І від імені усіх тих, хто ображав вас, якщо ваші батьки, діти, друзі, незнайомці завдавали вам болю, я хочу вибачитися за усіх цих людей. Бо прощення приносить ще більше прощення, доброта приносить ще більше доброти, віра приносить віру.
Знайте, у чому полягає сенс життя
Люди часто запитують мене, чого я очікую від своїх дітей? Я кажу, що у першу чергу вони мають слухати маму. А у другу, — вірити в бога. А по-третє, вони мають бути щасливими з того, що вони мають.
Ви б ніколи не повірили, якщо б дізналися, хто була та людина, завдяки якій я став спікером. Це не був близький друг. То був прибиральник з моєї школи. І для мене не має значення, чи будуть мої сини так само прибиральниками. Мені все одно, і я скажу вам чому. Бо гроші не приносять задоволення, бо робота не є самоціллю. Ціль – це любити людей, бути хорошим сім’янином, бути хорошим чоловіком та батьком, бути другом своїм дітям. Оце і є справжнє багатство. Коли ви останнього разу мили ноги своїй дружині? Коли ви купували для неї квіти? Чи запрошували на вечерю? Цей прибиральник з моєї школи знав, що його призначення більше, ніж мити підлогу. І він надихнув мене бути спікером. Хто б знав, що ця коротка розмова змінить моє життя? Хто б повірив у те, що хлопець, який не має рук і ніг, відвідає 67 країн? Що він проведе 3000 презентацій? І вгадайте, яка з них була найбільшою? У Києві 17 вересня 2017 року!
Нас не визначають слова, тому не здавайтеся. Яку б роботу ви не виконували, яку б роль не відігравали у сім’ї, робіть усе із душею. І будьте вдячними!
Записала Іра Керст
www.womo.ua
