Дамо слово самому Честертону:
«Чому це смішно, коли людина раптом всядеться на вулиці? Існує лише одне можливе та досить розумне пояснення: що людина створена за образом і подобою Бога. Не є смішним, коли щось інше впаде, а тільки коли впаде людина. Ніхто не бачить ніякого абсурду в падінні каміння. Ніхто не починає риготати від сміху при вигляді падаючого снігу. (…) Тільки коли людина спотикається і падає, ми сміємося. Чому ми сміємося? Тут йдеться про серйозну релігійну справу. Ось маємо перед собою Падіння Людини. Тільки людина може бути абсурдною (глупою), тому що тільки людина може володіти гідністю ».

В іншому місці Честертон робить дуже сміливий і водночас глибокий висновок, що всі жарти про людей, які спотикалися і раптово перекидалися, насправді є теологічними жартами. У них можна побачити подвійність людської природи. Вони показують парадокс, що людина, хоч і вища, ніж все, що оточує її, залежить від цього оточення.

З такого міркування виникають деякі наслідки. Перша, яку ми вже називали, є та, що людина, істота вільна і розумна, має свою гідність. Друга стосується сміху. Отже, ситуація, коли ми бачимо ближнього що впав, і ригочемо від сміху, говорить нам про певну потребу гармонії та пропорцій, яка існує всередині нас. Коли вона порушується, людина саме в такий спосіб виказує свій протест боронячи свою людську гідність. З цього Честертон робить висновок, що гумор підтверджує в людині існування віри. Він є показником здорової та сильної віри.

Далі буде…